​​«Кістяна вежа» - мабуть, найнезвичніша книга, що прочитала цього року. Тут треба вболівати за вампірів і некромантів, а безлика орда, що хоче їх знищити – люди (у фентезі зазвичай навпаки). У тексту є помітні плюси і мінуси, та мені зайшло.Почну з плюсів. У книзі цікава світобудова. Є ельфи, маги, вампіри, некроманти. Всі добре інтегровані в життя. Наприклад, некроманти можуть викликати дух померлого, коли є питання у спадкоємців; вампіри охороняють міста вночі, отримуючи зарплату кров’ю засуджених. А є ще прадавні демони, що стали першими вампірами і заснували спільноти за своїми вподобаннями (хтось робив вампірів із воїнів, і в нього вийшла спільнота найманців, хтось – із людей мистецтва – і його спільнота схожа на гламурних кровосісів із «Сутінок»).Хай книга невеликого обсягу, в ній міцний кістяк лору. Наприклад, вампіри частково канонічні (п’ють кров, літають туманом, бояться сонця), частково зі своїми фішками (деякі після переродження отримують унікальні здібності типу створення служителів чи насилання апатії). Мені сподобалося, що авторка не обмежилася глянцевою картинкою, а й розписала, як кепсько бути упирем (постійні слабкість, сонливість, голод, а якщо поряд прибили кревного брата – то й болюча агонія). Тому вампірів мало, і люди не вишикуються в черги на укус.У книзі головні події відбуваються у флешбеку. Починається з того, що володар некромантів привіз додому зранену вампірку, і вона йому розповідає, як докотилася до такого життя. А потріпало її знатно: дівчині «щастило» опинятися на вістрі доленосних подій. Деякі персонажі володіють даром передчуття, і «чуйка» підказує їм, що ця вампірка особлива. У другій сюжетній гілці троє підлітків йдуть вчитися магії у велике місто; у третій – гламурні вампіри у замку, які не тримали в руках чогось важчого за келих вина, готуються до війни з величезною армією людей, що хочуть знищити усіх магічних істот. Є вставки лору і цікавих місцевих легенд.Тепер перейду до мінусів.По-перше, невиразне закінчення, без нагнітання чи фінальної битви. Сюжет рівненько йшов-йшов і обірвався.По-друге, дуже вичурна мова у діалогах і словах автора. Це атмосферно, але часом відволікало від сюжету. Щиро вважаю, що зменшення градусу пафосу пішло б у плюс книзі.По-третє, структура книги схожа на серіал, де постійні скачки між сюжетними гілками. Цілісну історію читачу треба скласти самому. Задача стає з зірочкою, коли у сюжетних гілках починаються флешбеки. У кожному розділі треба гадати, про кого це, і в який часовий момент. Це можна було б виправити, якби поназивати розділи іменами персонажів з приміткою «раніше» (або «пізніше»).Попри мінуси книжка мені зайшла (навіть написала віршик про неї). Авторка вміє придумувати фантастичні світи і вписувати туди своєрідних персонажів. Персонажів багатенько, та є відчуття, що для кожного відведене важливе місце у подальшому сюжеті.Читала у інших відгуках, що книга має пласт відсилок до субкультур (але я не в темі). «Кістяну вежу» видає «Богдан». Це перша частина трилогії (авторка зараз працює над третім томом). Читатиму далі, бо зацікавило, чим же воно закінчиться.