​​У цьому відгуку мої враження від книги «Невпокорене небо».Сюжет оповідає про соколине полювання. Тільки «соколи» тут розміром із людину. І їх натаскують полювати на великих хижаків та мантикор. Все це відбувається у світі, що віддалено нагадує давню Персію. Про світобудову розкажу окремо.За жанром це янґ-едалт, написаний від першої особи. Головна героїня спочатку приручає, потім тренує гігантського птаха. Як і належить порядному янґ-едалту, великий акцент зроблений на її почуттях (вона постійно описує, як виконує смертельно небезпечну роботу і боїться, що птах вчепиться їй у спину). От тільки читаючи це, я бачила попереду купу сторінок написаних від імені тієї самої героїні, тому відчути, що їй загрожує реальна небезпека, яка так старанно нагнітається, не вийшло.Мені сподобалося, що гігантські птахи (їх називають рухи) описані без зайвої романтизації та олюднення. Тут вони, в першу чергу, дресировані хижаки, натаскані полювати (авторка пише у післямові, що консультувалася з теми). Та й процес приручення, якому приділено багато сторінок, виглядає цілком правдоподібно.А от світобудова у цій книзі дивна. Дія відбується у пустельній країні, де окрім мантикор живуть леви, леопарди, верблюди, вовки, ведмеді, шакали, антилопи і ще багато кого. Рухам ці тварини на один перекус (при тому сказано, що царські рухарі, які мешкають компактно, щодня вивозять птахів на попоїсти кудись недалеко… і тварини в окрузі роками не закінчуються).Акцент у «Невпокореному небі» зроблений на персонажах. Головна героїня знаходить себе у професії, потроху «прокачується», знайомиться з колегами. Їхні стосунки глибшають, допоки не виливаються у драматичну розв’язку. Фінал у цій книзі мене таки здивував.Повість «Невпокорене небо» вийшла у «Жорж», переклад в хороший. За обсягом це невелика книжка, за читанням можна провести вечір-два.