Сьогодні вийшла прем'єра фільму «Смерть Путіна» (поза межами України просто «Putin»), і я встиг його подивитися. Символічно, що через 5 хв після закінчення сеансу в Києві була оголошена повітряна тривога.Хоч цей фільм відносять до політичної сатири, він виконує виконує функції іншого жанру - психологічного кіно. Це виправдовує недотримання хронології, а всі події можна сприймати як спогади кремлівського карлика, що от-от сконає. І це може виправдати, чому в кабінеті Путіна у 1999 р. Крим позначено як територію росії, бо він завжди так вважав.Як на мене, головним героєм є навіть не Путін, а його минуле, яке уособлюють душі жорстокого друга дитинства і матері, яка його покинула. І практично всі свої дії Путін робить під їхню диктовку. Усе, аби мати всеосяжну владу.Фільм показує російського диктатора таким, яким його має бачити світ: жалюгідним, слабким, боягузливим. На жаль, людина, яка не відпускає минуле, загрожує майбутньому. Тож нехай кінець фільму максимально відповідатиме дійсності.