Чи відчував ти розпач?

Знаєш, таке відчуття наче і все добре в житті, але всередині насрано.
Знаєш, от типу ти наче і рухаєтесь, але наче в повітрі? Такий підвішений стан, де немає ні неба, ні землі. Наче ти досяг результату, але наче віддав щось дуже цінне. Щось таке незрозуміле. Щось Без кольору, без запаху, без контуру, без ваги. Тільки післясмак лишивсь, бридкий такий. Думаю ти мене зрозумів краще. Це як у фільмах, де герой проходить шлях революціїї, своєї саморозрухи через шлях війни з реальністю. Реальністю, яку він змінює. Йде до перемоги все ближче і ближче. Виграє бій за боєм і доходить до кінця. Перемога є. Тільки немає нікого, хто був поруч тоді. Вони загинули, зникли, не дожили. Тепер він на троні, та те за що він боровся – мертве. Чи це перемога тепер?

От через, щось подібне зараз проходжу я.

Чи пам’ятаєш ти мене рік назад? А два? За ці роки я сильно виріс. Я точно хороший спеціаліст. В роботі я вже спробував все, і тренінги, і групові, і парні, і ціни, і лекції, і все що хотів – зробив. Я допоміг більше як 150 різним людям, і допомагаю ще. Я взявся за складні випадки, за складні теми, за ефективне вирішення. Воно подіяло. Буквально весь мій шлях правильний. Всі можливі шанси – використані. Все настільки правильно побудовано, що аж самому страшно від себе. Я виріс з ціни в 300 грн до 2000 за цей період. Я збирав зали і продовжую це робити. Я справді розбираюсь в своїй професії і зберігаю свою унікальність в ній.

За 24-й рік я вже провів більше 130 консультацій. Я пам’ятаю кожну з них. Я пам’ятаю кожного з цих людей. Я пам’ятаю кожну з цих історій. Я знаю весь їх шлях і пам’ятаю їх біль. Я бачив як плачуть сильні люди. І я був тим хто допомагав цим людям, я був поруч там де не було нікого. І я бачив як сльози горя змінювались щастям і відчуттям легкості. І заплатив за це свою ціну.

Я з легкістю допомагаю подолати тривогу і змінити своє життя. Я з легкістю проходжу через тернії когнітивних упереджень, розумових ігор і захисних механізмів, копінг-стратегій і трамв. Я з легкістю розповідаю про складні теми на різну аудиторію. Я тримаю зал в увазі по дві години, без сценарію і плану.

Та я забувся як це просто розмовляти. Я забувся як це просто кохати, без обдумування маніпуляцій, не правильно побудованих речень, без шукань першопричин. Без розумінь наслідків, без зваженого терпіння і роздутого его, бо я знаю як правильно. До спілкування без критики і скепсису, без неможливості не аналізувати. Без надлишкових обдумувань і розумінь. Без психологізації цього всього..

Так, я став в майстром в своїй професії, та забувся як бути людиною…