Повідомлення telegram каналу - @deadlawyers

​​Отже, адвокат, який представляв росію у декількох справах у Суді ООН, написав книжку, у якій назвав свого колишнього клієнта агресором. Сподіваюся, не всі із тут присутніх вважають Пеллє слабаком і клоуном --
Чому розумні люди помиляються і чому так складно змінити свою думку?
Про це у мене немає жодних власних ідей, тож я просто переповім думки Сапольські, Фукуями та інших професорів, які вони висловили у подкасті Freakonomics Radio у 2022 (ось текстова розшифровка).
Під час президентських дебатів у 2003 Барак Обама мокнув Мітта Ромні у те, що він не вважає Алькаїду загрозою для США, натомість вважає глобальною загрозою якусь там напіввідсталу росію. Але перемогу на виборах йому тоді забезпечило не це, а позиція щодо безглуздості вторгнення США в Ірак.
Одне із найбільших передбачень в сучасній історії політичних наук належить Френсісу Фукуямі. У 1992 році він передбачив, що демократія і ринкова економіка перемогла інші політичні режими й економічні моделі та назвав цю перемогу Кінцем історії. А ще Фукуяма публічно підтримав те саме вторгнення США в Ірак.
Як ви можете спостерігати за вікном, кінця історії не сталося, і Фукуяма вже двадцять років зізнається у тому, що ну помилився, ну буває, ну сорян. Але у подкасті він розповідає про іншу свою помилку: про той самий відкритий лист щодо вторгнення в Ірак. Він каже, що доволі швидко зрозумів, що помилявся і визнав це.
Але чому розумні і начитані Обама і Фукуяма так прорахувалися?
Професор економіки у Стенфорді Метью Джексон каже, що вся справа у соціальних звʼязках: ми приймаємо неправильні рішення не тому, що у нас не вистачає інформації, а тому, що на обробку даних впливає наше середовище і наше наперед сформоване ставлення до питання.
І Джексон, і Фукуяма, пояснюють помилки потраплянням у пастку під назвою confirmation bias: ми займаємо якусь емоційну позицію (Саддам розробляє біологічну зброю і хоче всіх знищити), тому наш мозок підсвідомо сприймає аргументи на підтримку цієї емоції й відкидає всі інші аргументи.
Джексон каже, що найбільше від цього підтверджувального упередження страждають як раз освічені та начитані люди, бо вони вміють дуже добре шукати інформацію на підтвердження своєї вже сформованої позиції.
Очевидно, що між тим, що ми думаємо, що знаємо і тим, що ми справді знаємо -- прірва. Неочевидно те, що ця прірва існує не лише у непростих геополітичних питаннях, а також у простих питаннях, типу як працює авторучка або туалет. У цієї прірви є назва -- "illusion of explanatory depth".
Ось як пояснює її професор Університету Брауна Стівен Слоун: людина думає, що знає як працюють прості речі, але якщо попросити пояснити детально, то багато хто обламається. Ілюзія виникає через те, що кожен із нас знає, як викликати сантехніка, або загуглити, як працює кулькова ручка. Оскільки це знання знаходиться у зоні безпосередньої досяжності, то і здається, що ми точно знаємо, як воно робе.
Професор біології Стенфордського Університету Роберт Сапольські (кудлатий мужик з класними лекціями на Ютубі) каже, що треба дивитися ще глибше у людську природу: ми маємо "вікна", протягом яких формується наш смак і позиції. Наприклад, якщо ми до 28 років не почали слухати певний стиль музики, то з ймовірністю 95% вже ніколи не почнемо. Якщо до 35 років не полюбили суші, то вже не полюбимо.
Пеллє в інтервʼю Бабелю дає не дуже близьку мені правову кваліфікацію анексії Криму, я з ними не згоден. Але те, що він зрозумів помилку та знайшов у собі сили публічно оголосити про зміну позиції, заслуговує на повагу. Ну а я не згоден із Пеллє щодо анексії Криму емоційно, бо я не маю альтернативної правової кваліфікації.
Ну і хто не любить Фукуяму або Обаму, ну помилилися, ну буває.
@gadiuk
Малюнок: You Can Still Change Your Mind by Carolita Johnson, New Yorker.
Канал | Чят | Вакансії | Події | Кіноклуб