Праздник — для всех? У 2012 році в початковій школі Johnstown Primary School в Уельсі директорка скасувала традиційне виготовлення листівок до Дня матері. Причина — серед учнів були діти, які жили без матерів або не мали з ними контакту. Важливо: нікому не забороняли вітати своїх мам. Скасували саме загальний шкільний захід. Керівництво вважало несправедливим, що не всі можуть взяти в ньому участь. Це визнали аморальним стосовно тих, кому цього дня зовсім не до радості... Учора Харків відзначав День міста. Широко, гучно, з фінансовим розмахом. Але хіба сьогодні ситуація принципово інша? Харків — це не лише ті, хто вчора гуляв центром. Це ще й ті, хто зараз в окопах. Ті, хто захищає це місто. Ті, хто втратив близьких. Ті, хто втратив дім. Ті, хто перебуває далеко й мріє повернутися. І тут питання вже не в тому, чи можна людям радіти під час війни. Звичайно, можна. Питання в іншому: чи може здорове суспільство влаштовувати загальне свято, коли значна частина цього ж суспільства фізично або емоційно не може в ньому брати участь? У нормальній спільноті не може бути загального святкування, доки поруч — спільне горе та біль. Це щонайменше аморально.