Абсолютно гидкий за сенсами затягнутий й перетягнутий трилер про абсолютних моральних уродів та їхні гидкі вчинки, які скромно прикриваються, наче 💩 лопухом, "мораллю", що "мати завжди має захищати своїх дітей" (проти цього нічого не маю, звісно, але бажано в цьому своєму захисті не перетворитися на відбите мудло, яке йде по трупах шо по морській гальці). "ПОГАНА КРОВ" Сара ГорнсліКСД, 2025, 400 стор. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️▫️ Джастін працює баристеркою (не плутати з баристою!), мільйон разів на день повторює, що вона сильна й незалежна, так само мільйон разів на день згадує своє перше кохання, який клявся, що ніколи її не покине, а потім — хуяк! — і пропав в один день, так само мільйон разів на день нагадує собі, що її чоловік гарний і вона його кохає, а коли їй випадає вести дуже голосну справу про подвійне вбивство раптом впізнає у обвинувачуваному Те Саме Перше Кохання.▫️ Вона від справи відмовляється (дивно, звісно, з її рівнем моралі, як виявиться згодом, можна було вже й тут насрать на правила), тулить в рідне містечко, де не була 18 років і починаються флешбеки. Вилізе купа бруду з минулого, буде "щасливе" примирення з мамою, з якою вона ці самі 18 рочків не спілкувалася, походу виявиться ще пара трупів — коротше, було б все цікаво і захопливо, якби не:1️⃣ саме тіло тексту, яке повторює, і повторює, і повторює одне й те саме, і дякую, дуже дякую, я вже на першій згадці про її силу та дух зрозуміла, що вона сильна та душна, третій раз було зайве, п'ятнадцятий й поготів. 2️⃣ назви розділів, де авторка робить приписку, хто саме цей герой: "Евелін — мати", "Макс — брат". Також дякую, дуже дякую, я якось з тексту ще пам'ятаю, хто є хто, та і героїв тут як в "Колобку" — небагато в цілому, можна, знаєтє лі, піднапрягтись і запам'ятати, чай не давньоісландська сага, доступні імена. 3️⃣ максимально дивне спілкування із психотерапевткою, яку я весь час уявляла якоюсь ШІшкою, бо, по-перше, її звуть Ая, а по-друге, якось у ваганнях "кому телефонувати в біді — чоловіку чи Аї?" головня героїня вирішує, що "чоловіку ні, бо він приїде рятувати, а Ая так і лишиться в своїй чорній коробці". Далі сприймати ці їхні діалоги як діалог двох людей в мене не виходило ніяк, вибачте.4️⃣ якісь дрібні нестиковки по тексту: то її подруга просто подруга, то раптом кузина, то знову просто подруга, а якщо вона просто подруга, то якого хуя, коли "вся родина зібралася на похорон брата", вона там не з'явилася? Вона кузина тільки Джастін? Її рідному старшому брату вона так, не приший кобилі рукав чи шо? 5️⃣ згадки масонів, які начебто мали додати щось тексту вартісне, а вийшов срєньк в калюжу. ❎ Зрештою під кінець все стало настільки всратим й недолугим, що я не встигала відкочувати очі назад. Образи героїв розпадалися, все попереднє 380-сторінкове ниття про те, яка вона травмована, вщент руйнується її ж кількома рішеннями, причому одне з них старе, ще тої 18-річної давнини, а решта вже свіжі. Аналогічно як і з образом її мами, теж начебто якій читач мав би співчувати, але щось ніхуя не виходить.✏️ І якби текст мав не 400 сторінок, а десь 280-300, я б навіть радила почитати, аби потім погоріти разом із цих моральних потвор, але оця зайвість не дозволяє мені аж так витрачати ваш час. Якщо хтось вже читав, заходьте в коментарі — поспілкуємося.