📖 Ранкове ковтання читання — і ось вже третя книга в серії про інспектора Оксфорду Адама Фоулі done. ✅ З плюсів: серія стабільно тримається на достойному рівні. Дуже подобається, як обережно підсвічується якась важлива тема, яку авторка органічно вплітає в розслідування. У другій книзі це був стан соціальних служб, покликаних допомагати одиноким старим. Тут — тема післяпологової депресії. ✏️ Герої так само різні, впізнавані й розрізнювані між собою, та і за їх особистим життям поза роботою також цікаво слідкувати. Злочини доволі нестандартні (як на більшість трилерів), злочинці — із своїми слабкостями, а не всесильні всевидячі геніальні маніяки, які прорахували ходи на 100500 кроків наперед. Дуже нравицця. А те, що попереду ще три книги серії — особливо. ❎ З мінусів: кожна книга перекладена іншим перекладачем і якщо в перших двох я не помічала нічого особливого, то тут аж виписала кілька слів, які стирчали посеред тексту, як лосось в лохині. ✨ Знаєте, найменше, що я очікувала побачити в сучасному детективі, який описує події 2018 року, так це регулярний вжиток слів:🔸 "світлиця" (про вітальню в будинку)🔸 "боярин" (про дружку на весіллі)🔸 "понесла" (завагітніла)🔸 "пальчатки" (перчатки)А також "достоту", "далебі", "пустився на всі заставки", "приском сипали", "попантрувати" та "закутень". 🐈‍⬛ В перекладі Дікенза чи Теккерея — так, в словнику поліцейських 2018-го року — якось нє 😅