Повідомлення telegram каналу - @daphniablog

Дискусія в українському сегменті фейсбука (мова про ось цю ситуацію - прим. адмінки каналу) змусила мене написати про проблему російських наративів в Європі, зокрема в Британіі.
Британська культура просякнута росіянами — останні півтора року вони сиділи тихо, а зараз стали формувати знову думку в середовищі. І тут не лише про авторів книг про Україну та її історію, які чомусь пишуть росіяни (в мене взагалі велике питання до британських видавництв, чи мають вони контакти наших видавництв і чи знають українських істориків і письменників).
Усі театри переважної більшості британських міст в керівному складі мають росіян. Росіяни є серед галеристів навіть у невеликих містах. Якось я намагалась сконтактуватись з кращою театральною костюмеркою в Йорку — мене з ними звели в керівництві театру, але на мої кілька листів не було жодної відповіді, а потім я подивилась список працівників і мені стало все зрозумілим.
Те саме з виставкою про українське бароко — з одним музеєм ми стали готувати її, витратили три місяці, а потім я отримала відмову з дивними поясненнями. Не допомогла навіть зустріч із мером, мої подальші пропозиції до музею залишились без відповіді. Те саме з наступним музеєм. І те, що я таки знайшла музей, де буде виставлена експозиція, хоч і в дуже скороченому форматі, це успіх і це витрачені нерви і недоспані мною ночі.
Я довго думала, чому так. Бо в Британії, коли відмовляють, рідко кажуть справжню причину. Але я гадаю, що це саме через російські впливи — звідси «лускунчики», «лебедині озера» в театрах, імена росіян на книжкових полицях, і неспроможність пробитись крізь цю стіну українській культурі.
Що варто робити, аби переломити ситуацію? Змушувати мерії українських міст і міністерство культури взаємодіяти з європейськими органами влади і влаштовувати виставки, перформанси, виступи і концерти. Тільки так це працюватиме.
© Gorozhenko Anna