Повідомлення telegram каналу - @daphniablog

Якщо чесно, звичайно, інколи заздрю таким люди як Тищенко. Не матеріальній складовій, а тому, наскільки вони інтегрально цілісні особистості.
Тут живеш. Кожен день постійні рефлексії, постійні внутрішні бої. Достатньо роблю/недостатньо. Маю право опустити руки/не маю. Втома: боротися до повного виснаження, чи здатися їй і лежати цілий день дивлячись в стелю. Внутрішній симпозіум на два дні: чи можу поїхати кудись на вихідні, чи не маю морального права, бо навкруги стільки страждань та людей, які не живуть, а існують. Додаткова панель: чи етично мати в таких умовах вихідні в принципі!
Постійний тиск відповідальності! Постійне співставлення дій та думок з трьома етичними компасами. Постійне самокопання за ситуації, в яких проявив слабкість духу.
А так хочется інколи ні про що не думати. Он щоби в голові - тупо пустеля. Захотів на пляж, як безпечальний уєбан Коля. Намутив шлях, поїхав. Приїхав - ще щось намутив. Порішав вапроси. Підняв бабла. Намутив шлях ще раз. Італія, Чінкве Терре, ось все це. Війна - не війна, яка в Пхукете різниця.
Не уявляю як жити з таким порожнім черепом, щоби вітер продував. Але таке життя зі сторони інколи видається набагато більш щасливим.
© Sergey Vysotsky