Перейматися власною дорослістю, захоплюватися дорослим лише тому, що воно доросле, червоніти від підозри в дитячості — це ознаки дитинства та підліткового віку. І в дитинстві та юності вони є, в міру, здоровими симптомами. Юні створіння повинні хотіти рости. Але переносити цю стурбованість дорослістю в середній вік чи навіть у ранню зрілість — це ознака справжньої затримки розвитку. Коли мені було десять, я читав казки потайки й соромився б, якби мене застали за цим. Тепер, коли мені п'ятдесят, я читаю їх відкрито. Коли я став чоловіком, я відкинув усе дитяче, зокрема й страх видатися дитиною та бажання бути дуже дорослим.

Сучасний погляд, як на мене, містить хибне уявлення про зростання. Вони звинувачують нас у затримці розвитку, тому що ми не втратили смак до того, що любили в дитинстві. Але ж хіба затримка розвитку полягає не у відмові втрачати старе, а в неспроможності додати нове? Тепер я люблю рейнське вино, яке, я певен, мені б не сподобалося в дитинстві. Але я досі люблю лимонад. Я називаю це зростанням або розвитком, тому що я збагатився: там, де раніше я мав лише одну втіху, тепер маю дві. Але якби мені довелося втратити смак до лимонаду, щоб набути смак до вина, це було б не зростання, а просто зміна. Тепер я отримую задоволення від Джейн Остін і Троллопа так само, як і від казок, і я називаю це зростанням; якби мені довелося втратити казки, щоб осягнути романістів, я б не сказав, що виріс, а лише, що змінився. Дерево росте, додаючи кільця; поїзд не росте, залишаючи одну станцію позаду й пихкаючи до наступної.

Насправді все ще серйозніше і складніше. Думаю, моє зростання так само очевидне, коли я тепер читаю казки, як і коли читаю романістів, адже зараз я отримую від казок більше задоволення, ніж у дитинстві: будучи здатним вкласти більше, я, звісно, й отримую більше. Але я не наголошуватиму на цьому тут. Навіть якби це був просто смак до дорослої літератури, доданий до незмінного смаку до дитячої, це додавання все одно мало б право називатися «зростанням», а процес простого відкидання одного пакунка при підніманні іншого — ні.

Звісно, правда, що процес зростання принагідно й, на жаль, передбачає деякі втрати. Але не в цьому сутність зростання, і точно не це робить зростання гідним подиву чи бажаним. Якби це було так, якби відкидання пакунків і залишання станцій позаду були сутністю та чеснотою зростання, чому ми повинні зупинятися на дорослості? Чому б тоді слова «старечий» або «сенільний» не мали бути такими саме термінами схвалення? Чому нас не вітають із втратою зубів та волосся? Деякі критики, здається, плутають зростання з ціною зростання, а також прагнуть зробити цю ціну набагато вищою, ніж вона має бути за природою.

Три способи писати для дітей

#lewisdaily
#lewisweek