Складний момент – сягнути тієї миті, коли ми готові визнати: все, що ми зробили досі і що можемо зробити, – це, по суті, ніщо. Нам же найбільше припало б до душі, якби Бог зараховував нам добрі риси та вчинки, а на все погане просто заплющив очі. У певному, знову ж таки, сенсі можна сказати, що жодної спокуси не здолати, доки ми не відмовимось від на­магань її здолати, не визнаємо своєї поразки. А проте й “від­мовитися від намагань” належним чином і з належної причи­ни ми зможемо тільки після того, як покладемо на кін усе без винятку, вичерпаємо всі свої можливості. Зрештою, у ще ін­шому сенсі, полишити все Христові зовсім, звісно, не означає, що самим нам можна тепер сісти і скласти руки. Ясна річ, до­віритися Йому – значить намагатися виконувати все, що Він каже. Бо й справді, нічого казати, що комусь довіряєш, якщо не маєш наміру прислухатися до його порад. Отже, якщо ви справді повністю довірилися Христові, то намагатиметесь Його слухати. Але намагатиметесь по­-новому, переймаючись уже не так сильно. Будете робити те, про що говорить Хрис­тос, не для того, щоб спастися, а тому, що Він уже почав вас спасати. Не сподіватиметесь потрапити на небо у винагороду за свої добрі вчинки, а вже неминуче прагнутимете діяти пев­ним чином, бо в душі у вас замрів перший, іще слабкий від­блиск Неба.Просто християнство#merechristianity#lewisdaily