Світло вимикалось не у всіх вдома, а тільки в тих, хто до проводки з головою підійшов. Сусіди засвідчили напругу 328В.Точно привіт. Обережно, далі про Смерть. Я часто ловлю себе на тому, що злюсь на Ларса. Що він зробив ремонт дуже одноразово під себе і нам тепер вкрай важко адаптувати його під себе. Що не навчив того, що вмів. І не хотів вчити. Що пішов. Що помер. Помер і кинув мене. Так, мені пощастило і я знайшла Вульфа. Але те, що в мене чудовий третій чоловік -- не значить, що я до кінця прийняла і пробачила другому те, що він мене кинув виживати за двох. Але Ларс і подбав за мене наперед от як з проводкою в квартирі. В нас щиток на півтора десятки пиптиків, якими я вимикаю цілі зони в квартирі. Я вдячна за це. І за те, що навчив не боятись газових пальників. Я давно не плачу за Ларсом. Сумую, думаю, а як би могло бути. Але не плачу. Мені вдалось не обернутись на жіночку, які мене лякали завжди -- які після смерті чоловіків віддають все своє життя служінню культу вмершого мужика, й за десять по смерті років розбиваючи собі лоба об могильний граніт. Але до кінця такі рани ніколи не заживають. І я злюсь. Злюсь і для того, щоб не так сумно було, і злюсь тому, що я не вибирала цієї реальності, мене було поставлено перед фактом. Я не обирала стати вдовою. Але я можу обирати, що з цим робити. Я злюсь на Ларса і люблю його. Я кохаю Вульфа і вдячна, що приймає мене такою. І трохи злюсь, що сьогодні він не зі мою. Мабуть, так треба було. (А на Женьку я вже навіть не злюсь, сам собі суддею хай буде). Я багато думала про те, а що б сталось, якби я перша померла. І... Знають боги, як цей досвід мене надломив і як сильно я не хочу переживати більше ніколи такого -- але ще більше я не бажаю своїм рідним переживати мою смерть. Живіть довго, будь ласка. Я вас так люблю ❤️ а потім старість вас забере, а я поховаю. І згасну потроху сама. І може моє поховання лежатиме вже тоді на плечах звичних до всього незнайомих навчених людей, яким буденно не болітиме. Життя триває. Боляче повторювати ці слова.