Я ніколи не перестану бути в захваті від того, як адаптуються та навчаються собаки. Кіока дуже, ні, ДУЖЕ не любить бути закритою від людей. Ще не так давно вона вибивала двері спальні, якщо я тут закривалась зі Шрайком, а Вульфів вдома не було. Цього разу Кіо отямила, шо в неї є наступні опції:– зі мною, без Шрайка і намордника, з безупинним гучним воєм– зі мною, без вою, зі Шрайком і в наморднику – без мене, без Шрайка, без намордника, в блаженній тиші. На щастя, останній варіант її вдовольняє. Шрайк же аб'юзер от бога. Його влаштовує лежати в спальні закритим і робити нічого, але тільки поки я теж в спальні. Максимум часу, який він волить мені дати – це збігати попісяти. Чи взяти води. Попісять І взять води вже не вийде, починає працювати сирена відчаю. Тим часом це вже добігає кінця третій день після операції, ще тиждень – і, якщо боги змиловляться, то можна буде зняти конуси і зводити собак купи знову. В домовому чаті на дивовижу жодної скарги. Можливо, бо я попередила, що він після важкої операції, можливо, і так розуміють. Тільки одна сусідка сказала наживо, що їй серце крається від того, як сумно маламутику одному. Сидіти з ним втім не забажала :)