Мені зараз наснився коротенький сон про якогось студента і євгена петросяна.Студент приходить додому до петросяна, той його приймає і питає про життя. Вони очевидно знайомі тривалий час. Студент розповідає, що готується до важливого іспиту. Петросян підтримує його словесно і питає чи може він якось допомогти. Студент каже "євгєній вагановіч, вьі носітє красівьіе часьі і у вас такая большая колєкцьія. Моглі би ви на одін дєнь дать мнє часи чтоб дополніть костюм і виглядєть представітєльно". Петросян розсміявся фірмовим своїм сміхом і каже йому "конєчно, дорогой мальчік, возьмі вот мої любімиє часи" і знімає з руки годинник. Годинник чорний з золотими елементами, тяжкий, блискучий, виглядає дуже презентабельно. Студент бере його, хоче приміряти і застібнути на руці. Рука у нього на багато тонша, ніж у петросяна і браслет годинника доводиться ледь не в два оберти закручувати. Петросян дивиться на невмілу возню студента з годинником і знову на всю кімнату лунає його фірмовий сміх, лунає все гучніше і гучніше. За вікном починають збиратися темні хмари. Студент каже "тяжко надєть", а петросян відповідає "я тєбє памагу". Бере руку студента, застібає на ній годинник і міцно схопившись із силою приклає долонь до футляра від годинника на столі. Тяжкі чорні хмари застелали все небо, бігали блискавки і починалася довга злива, яка триватиме всю ніч. Футляр в моменті, під рукою студента, перетворився на пентаграму. Петросян притиснув його розчепірену руку до пентаграми і промовляв заклинання. Із кожним словом із браслета годинника розлітались складові і він міцніше і міцніше сковував руку студента як справжні кайдани. Петросян сміявся так гучно неначе грім і блискавки за вікном сяяли йому в такт і освітлювали всю кімнату. З останнім словом заклинання він відпустив руку студента і кімната залилась світлом люстри. Студент отямившись дивиться на петросяна і годинник а петросян каже "відіш как лєгко он застьогіваєтся! Ну давай прощаться а то совсєм под дождьом промокнєш" і додає "а у сєба оставіть тєбя я нє могу" і з цими словами закриває продовгуватий чорний футляр на столі, схожий на труну. Разом вони прямують до виходу з квартири петросяна. Петросян фірмово посміюючись каже "а єслі виступіш лучше всєх, то еті часи остануца вмєстє с тобой навсєгда!". Він знає, що наступного дня студент виступить краще за всіх, люди будуть у захваті, як від самого петросяна і так буде завжди доки на руці сиудента є годинник. Студент на все життя запам'ятає як закрився чорний футляр від годинника на столі петросяна і буде згадувати його трішки дивну форму схожу на труну і звук захлопування кришки. Одного разу, на похоронах він почує звук закривання кришки труни з мерцем і згадає вечір з петросяном, в голові вирине спогад того вечора, але буде вже занадто пізно, його душа належатиме петросяну.Петросян провів студента, зачинив двері і переможно насвистуючи пішов готуватись до сну. Студент перебіжками від будинку до будинку добрався до дому. На його плащі в той вечір не було ні краплинки дощу. Дощ закінчився аж під ранок, це природа оплакувала його душу.PS: Отакий сон.PPS: Треба ще повчитись добре писати прозу, щоб не було шаблонно.PPPS: Я до реч зараз зрозумів звідки навіяний був образ петросяна. Коли я жив з батьками ще школяром, то під нами жив священник. Дуже похмурий завжди у чорній рясі ходив. Діти його боялись, а він і сам не був до дітей привітним. У тому сні ще було багато елементів інтер'єра та вулиць, які вказували на спорідненість образів петросяна і того священника.© Олег (SystemDід). 05.10.2025