Повідомлення telegram каналу - @community_didko_music

#ВидатнийАльбомЩодня
David Bowie - Aladdin Sane (1973)
Aladdin Sane є найбільш "роковим" альбомом Девіда. Під час роботи над ним, він надихався The Rolling Stones та лаконічними, але "ефектними" рифами Кіта Річардса.
Цікаво, що цей альбом частково був написаний під час виснажливого туру Америкою на підтримку Ziggy Stardust. Нью-Йорк - надихнив на написання Watch That Man, а Лос-Анджелес - Cracked Actor. І якщо трохи проаналізувати тексти, то стає зрозуміло, що саме "американські образи" створили на цьому альбомі постапокаліптичну та декадентську атмосферу.
Але, сказати, що альбом відчувається через це моторошним чи "депресивним", я не можу. Напроти, цей доволі експресивний #glamrock відчувається доволі "мажорно", а в якійсь мірі, навіть надихаюче. Особливо якщо подумати про минулий, неймовірно успішний Ziggy Stardust. Якщо слухати ці два альбоми один за одним, то під час Aladdin Sane дивуєшся артистичній сміливості тогочасного Боуї, який робив абсолютно чудернацьку, сповнену сюрреалістичними образами, музику і при цьому відгукувався у душі кожного слухача. Він не просто вмів потрапляти в певний настрій - він прагнув створювати його сам.
І в цьому сенсі, Aladdin Sane, що насправді є грою слів "A Lad Insane", та перекладається як "Божевільний Хлопець" найкращим чином характеризує Девіда як божевільного митця свого часу, що постійно прагнув експериментувати та досліджувати.
На цьому альбомі, ми чуємо зовсім різні "музичні посилання" - джазові фортепіанні соло, рок-н-рольний драйв, драматичну баладу та навіть ретро-футуристучну атмосферу. І все це, на диво, органічно поєднано у цілісний "музичний пейзаж", від якого неможливо відірватись.
Звісно, я не перший та не останній хто співає цьому альбому дифірамби. Але у мене для цього є більш особиста причина. Справа у тому, що цей альбом я слухаю вже не вперше, але до цього він у мені не відгукувався настільки сильно, як сьогодні. Я, чесно кажучи, навіть не думав слухати його серйозно, адже приблизно розумів, що я хочу про нього сказати. Проте сьогодні, після довгої перерви в декілька років, пісні з цього альбому почали спілкуватися зі мною якоюсь "іншою мовою", зовсім не так як раніше.
Можливо це якось і можно пояснити, але робити це у мене немає ніякого бажання, давайте просто "спишемо" це на незбагнену магію Девіда Боуї. Справжній шедевр, шо нарешті знайшов місце у моєму серці десь поряд із Ziggy Stardust.