Повідомлення telegram каналу - @clockwork_pomidor

​​Байкери (2023) реж. Джефф Ніколс
 
На перший погляд, це доволі прямолінійний (окрім хіба що структури) фільм про брутальних розбишак на байках, які весь час розважаються з пляшкою пива в руках, а всі свої проблеми вирішують "на ножах або кулаках". Всі персонажі пропитані агресією і тестостероном. Здається, що це дещо застарілий фільм для світу, в якому непробивна чоловіча маскулінність вже давно не оспівується, а навпаки постійно підпадає під критику і деконструкцію. Ще й знятий фільм так, наче він звідкись з ранніх девʼяностих, а то й ще раніше.
 
Але це тільки на перший погляд. Доволі вишукано і непомітно Ніколс розкриває своїх персонажів трошки більше, ніж це зазвичай прийнято в фільмах про брудних байкерів. В їх жартах ми бачимо їх слабкості, в їх поведінці поза клубом ми бачимо їх страхи, а в очах – всю невпевненість в собі і в світі навколо. За тим як світ змінюється, за тим як весела і жорстка романтика виходить з під контролю ми і спостерігаємо весь фільм.
 
Я був дуже радий знову побачити Тома Харді. Я не бачив його з часів першого Веному, та й там його справжнього, вважай, і не було. А в Байкерах він нарешті повертається до своєї холодної манери гри, в якій всі емоції проявляються через найменші зміни в очах і в якихось ледь помітних рухах. Він грає так, що ти не бачиш, що щось змінилося в персонажі, а скоріше відчуваєш це. Я не уявляю, хто міг би зіграти розважливого але при цьому подекуди запального засновника байкерського клубу краще. Ідеальний каст.
 
Але при всій своїй жорсткості фільм дуже легко дивиться. Десь в глибині душі відчуваєш, наче спостерігаєш за безтурботними дітьми, які бавляться в своїй маленькій бульбашці, що живе за їх власними законами. Але будь яка бульбашка колись має луснути і тоді реальний світ поглинає все, що було всередині. І саме в цьому справжня драма цього фільму.
 
#драма
 
@clockwork_pomidor