Мова – це не про минуле, а про майбутнєТа мама в ліфті виховує дитину, яка через 15 років стане дорослою. Якою буде Україна через 15 років? Ми вирішуємо це зараз. Своїми щоденними рішеннями.Але якщо ми зараз виховуємо дітей російською, ми програємо майбутнє. Ми робимо це не через якісь об'єктивні перешкоди. Не через відсутність україномовного контенту чи шкіл. Ми робимо це через інерцію та небажання виходити з зони комфорту.Що робити?Перейти на українську. Просто перейти. Так, буде незручно. Так, перші місяці будете робити помилки, шукати слова. Ну і що?Почніть з публічних просторів. Із кафе, магазинів, дитячих майданчиків. Мозок пластичний. За кілька місяців регулярної практики українська стане такою ж природною, як була російська.Кінець війни не кінецьНавіть коли війна закінчиться, мовне питання не зникне. Росія не перестане бути нашим ворогом. Вони й далі намагатимуться нас асимілювати, розмити нашу ідентичність, довести, що ми «один народ».Головна зброя в цій боротьбі – мова. Поки ми говоримо українською, ми існуємо як нація. Поки наші діти ростуть з українською, у нас є майбутнє.Кожен раз, коли ви обираєте, якою мовою говорити зі своєю дитиною в публічному місці, пам'ятайте: це заява про те, на чиєму ви боці. Це ваш внесок у те, якою буде Україна через 10, 20, 50 років.Якщо цей текст переконає перейти на українську хоч одну людину, значить, я писала його недаремно після безсонної ночі.Якою мовою ви говорите?"На фото авторка @Viktoria Yesaulenko