Повідомлення telegram каналу - @christian_poems_2

Далеко, далеко в верхів'ях Карпат,
Де буйні вітри безперервно шумлять,
На скелі стрімкій під склепінням небес
Зростав одинокий красунь - Едельвейс.
Розцвівши у шумі бурхливих стихій,
Не знав він, що в світі є слово «спокій»;
Стрічаючи бурі відкритим лицем,
Низенько схиляючись перед Творцем,
Казав: «Боже мій, з-поміж квітів і трав
Ти вибрав мене і на скелю підняв!
І тут у щоденній важкій боротьбі Я вірним лишитися хочу Тобі».
І ніжна голівка схилялась на лист,
Її аромати здіймались у вись,
До неба, до вічного свого Творця Сягала великая вірність оця.
І сонячним променем з неба Свого
Творець ніжно гладив голівку його.
І так пролітали нестримнії дні...
Як завжди вернулось життя навесні,
Кругом ожило все, кругом розцвіло
І радісних пахощів знов набуло.
Один лиш похмурий стоїть Едельвейс,
Журливо повісив голівку і весь
Поринув в якісь безутішні думки,
Схиливши донизу зелені листки.
В одних із таких сонячних днів,
До нього в промінні Господь прилетів,
Поглянув на нього і ніжно сказав:
«Вставай, Едельвейсе! Чому задрімав?»
І жалібно мовив Творцю Едельвейс:
"О, Боже мій милий, о, Батьку Небес!
На скелі оцій над обривом стрімким,
Життя мені стало надмірно важким".
І ще пролетів один рік, наче мить,
І знову небесна весняна блакить
Збудила від сплячки степи та ліси,
Зодягши їх в шати життя та краси.
І знову Творець все земне оглядав,
І погляд Його на рослинку упав:
Схилилась голівка, зів'яли листки,
Чомусь не розкрились її пелюстки.
Згадались Йому колись чуті слова:
"Візьми мене звідси, тут дика скала"....
"Це ти, Едельвейс?" - торкнувся листків, -
"Що сталося? Де ти красу загубив?
Чому ти в цій тихій долині, зів'яв?
Згадай, ти ж бо сам ще недавно казав,
Що хочеш, щоб Я тебе тут влаштував, Бо ти на скалі від стихій знемагав."
"О, Боже, - почулись благання у полі.
Я схибив, шукаючи кращої долі,
Немає ріднішого в мене нічого
За скелю мою прямовисну і голу.
Мій Боже... Мій Любий... до мене зійди,
Візьми мене знову і там посади.
Тепер я вже знаю: життя - в боротьбі, Лише в боротьбі я потрібний Тобі,
Туди, між вітрів, щоб змагатися з ними
Мене віднеси Ти руками Своїми!"
Мій друже, ти бачиш спокою міраж,
Ти добре роздумай, ти добре все зваж.
Нехай не манять тебе привиди щастя,
За ними постійно блукає нещастя.
Лишайся незламним у рідній стихії,
Борися, плекаючи гірні надії
Й колись, як настане мандрівці кінець,
Творець тобі скаже: «О, Мій Едельвейс,
По тебе прийшов Я, щоб в вічність узяти.
Де більше не будеш терпіти й страждати".
Автор невідомий
#Повчальна_історія