Беладона - Адалін Ґрейс

Моя оцінка: ★★★★☆

Колись я додала цю книжку у вішлист, бо в якомусь відео в буктоці побачила, що це має бути гаряче роментезі про звичайну дівчину і смерть.
Пу-пу-пу...
Готичний паранормальний детектив із любовною лінією: любий щоденнику, мені не передати увесь той біль і приниження… ✍🏼

📖 Добре, я не літературна критикиня, щоб прям діагнози книжкам ставити, але як для роментезі, то тут трохи бракує і романтичної лінії, і фентезі.
І так, під кінець цієї книжки і, як я підозрюю, у наступних частинах кохання-зітхання стає більше, але саме початок серії я б радила читати перш за все заради атмосфери, інтриги й містики, а тільки потім — заради любовних переживань.

🕯 Старий маєток, розгнівані привиди, загадкові отрути, розкішні бали, родина з купою секретів і Смерть, який буквально ходить за Готорнами по пʼятах... Вся ця готична естетика затягує.

🕯 Детективна лінія дуже цікава (навіть попри те, що всі великі сюжетні повороти були для мене досить передбачуваними) — обмежене коло підозрюваних, старі образи і привиди, які знають більше, ніж живі, але не можуть просто видати Сіґні всі відповіді ще на початку історії. Дуже entertaining.

🥽 Не варто чекати дуже складного світоустрою — я б навіть сказала, що взагалі жодного світоустрою чекати не треба.
Уявіть собі, що хтось з Бріджертонів може бачити привидів, всі члени родини по черзі або вмирають, або опиняються на межі смерті, а ще десь поруч ходить саркастичний білявий Смерть, який міг би бути ще одним загадковим сексі чоловіком, але став дуже цікавим та глибоким персонажем. Оце і весь світоустрій.

🐦‍⬛️ Повертаючись до Смерті.

Я його полюбила — він бачить межу між життям і смертю зовсім інакше, ніж люди, намагається зберігати баланс та бути милосердним, і хоч що б він робив, змушений жити з тим, що більшість людей вважають його злом, коли він — просто природна частина життя. І його самотність така болюча 🐸

🫴 Сіґна на початку хоче лише одного — нарешті стати нормальною: мати дім і власну родину, стати частиною вищого суспільства, знайти чоловіка, якого зможе покохати, та перестати бути тією проклятою дівчиною, поруч із якою постійно хтось помирає.
Але поступово вона починає розуміти, що намагання втиснути себе в уявлення про «правильну молоду леді» не зробить її щасливою, і вона потроху, крок за кроком, дозволяє собі бути собою.
Саме тому її зв’язок зі Смертю не стільки романтично красивий, скільки символічний — він буквально уособлює ту частину самої Сіґни, якої вона боїться і яку вчиться приймати.

🧚‍♀ Розвиток любовної лінії здавався досить нерівним.
На початку мені не дуже подобалось (навіть не через трикутник — я про нього похвилювалась хвилин десять і перестала, там все дуже комфортно), здебільшого через темп.
Спочатку все так поступово — розмови, повільний перехід від неприязні до симпатії, а потім якось оп — і вона майже позбувається цноти (я навіть подумала, що розділ чи два пропустила — довелось назад погортати).
А от після цього любовна лінія буквально вкрала моє серденько. Дуже тепло, мило, з належною хімією і моїм раптовим бажанням дриґати ніжками від того, які вони булки разом. Згодна читати «Наперстянку» лише через цих двох (набрехунькала трохи — хочу читати «Наперстянку» з багатьох причин, але ця — одна з головних).

🗝 Найбільшою проблемою для мене стало те, що початок книжки не був особливо цікавим і динамічним (саме через це 5 зірочок не поставила).
Знадобилось багато часу, щоб розставити усі фігури на дошці — і хоч там усе було необхідне й абсолютно нічого не можна було б викинути, читалось дуже повільно, а раз чи двічі я навіть думала про те, щоб кинути книжку на першій третині.
Але я рада, що дочитала. Для мене це тверда вісімка — ідеальна книжка на осінь. І так, тепер хочу продовження 😔

Видавництво: 🌟 Vivat

#беладона_адалін_ґрейс
#відгуки_chornobrova_karooka