Керівник ПДМШ Геннадій Друзенко зачепив історію із захистом дисертації Валерієм Залужним - і там питання навіть не “формально можна/не можна”, а елементарне: "навіщо"? Навіщо людині, яка під час війни відповідає за найважчі рішення, взагалі була потрібна дисертація - і ще й в університеті Ківалова? Це виглядає як ганьба на ганьбі: поки країна живе фронтом і плануванням, хтось біжить “закривати” собі статус. І логіка тут жорстка: або контрнаступ тоді не був у пріоритеті у Залужного, бо думки були про захист і корочку, або ми маємо історію “ряженого” науковця, де наука - це не про внесок, а про табличку на дверях.Далі Друзенко підсвічує ще одну дуже показову деталь, яку мало хто проговорював. Якщо подивитися “наукові” публікації Залужного, то вони здебільшого про дисципліну в армії - і писалися в статусі аспіранта Академії пенітенціарної служби. Тобто, вибачайте за прямоту, він фактично вчився на “вертухая” (хай і в аспірантурі). І це точно не про сучасну війну, не про стратегію, не про управління армією в умовах повномасштабного вторгнення, а про карально-дисциплінарну логіку системи. І тоді виникають додаткові питання: яка цінність цих робіт, де новизна, що там такого “геніального”, якщо сама дисертація засекречена й уже два роки фактично недоступна?І висновок до якого підводить Друзенко теж дуже неприємний, але точний: гонитва за статусом заради статусу - це найгірше, що може бути в людині, яка претендує на лідерство. Бо коли для тебе важливіші звання, корочки, медалі та “правильні” титули, ніж реальні результати, - це не про служіння країні і людям. Це про власне его і власні псевдо-статуси.І до речі, в цю ж схему ідеально вкладається й історія з переходом на дипломатичну службу: виглядає так, ніби й посаду обрано більше заради статусу, аніж заради реальної допомоги країні, яка воює. Сумно. І навіть соромно.Підпишіться на ІНТЕГРАТОР Новин, тут ви знайдете не тільки огляд останніх подій, а ще актуальні політичні новини та цікаву аналітику!