Інформаційна імпотенція та польський історичний реваншизмСізіф останнім часом уважно спостерігає за інформаційним простором і вчергове дивується тотальній безхребетності нашої офіційної влади та профільних медіа.Мова піде про наших так званих «адвокатів» у Європі, а точніше — про регулярні антиукраїнські випади з боку польських владних кіл. Вони вже абсолютно відкрито, на блакитному оці, розкидаються реваншистськими заявами про «Східну Малопольщу» (малоросія ще одна йобта) та висувають претензії до нашої історії.І яка реакція з нашого боку?Номінально — глибоке занепокоєння, а фактично — повна тиша. Наші офіційні особи сором'язливо опускають очі, ніби нічого не трапилося, а провідні видання просто жують соплі, аби не дай Боже не образити стратегічного партнера. Враховуючи те, які територіальні та історичні образи нам закидають, виникає логічне питання: любі друзі, а чому ми постійно граємо в одні ворота? В цю гру, взагалі-то, можна і треба грати вдвох. Історична матчастина: до появи Бандери та УПАПоляки дуже люблять тикати нам в обличчя Волинню, Бандерою та УПА, штучно створюючи міф, ніби до 1943 року між двома народами панувала суцільна любов та ідилія, яку раптово «зіпсували українські націоналісти».Але якщо відкрити очі і почитати реальні історичні джерела, картина вимальовується геть інша: Документальні свідчення: Існує чудова праця чеського дослідника «Soudobé Polsko» (у перекладі з чеської — «Сучасна Польща») Вацлава Фіали (Václav Fiala, 1896–1963)., видана ще у 1937 році. Тобто задовго до появи УПА і будь-яких масштабних збройних повстань ОУН. Системний терор: У цій вичерпній роботі чорним по білому описано, які масштабні злочини, жорстку пацифікацію, руйнування православних храмів та культурне гноблення чинила офіційна польська влада проти українців на наших етнічних землях. Державна політика: Злочини проти українського населення та спроби його асиміляції були системною державною політикою Другої Речі Посполитої задовго до того, як на арену вийшли радикальні визвольні рухи.Подвійні стандарти та культ Армії КрайовоїЯ мовчу про те, що під час Другої світової війни творила Армія Крайова (АК). Ці «лицарі без страху і докору» вирізали українські села, проводили каральні акції проти цивільних без жодних на те причин чи військової доцільності, займаючись чистокровним етнічним терором.І що ми бачимо сьогодні?У сучасній Польщі діячі АК, чиї руки по лікті в українській крові, мають статус національних героїв. Їм ставлять пам'ятники, їхніми іменами називають вулиці, їх шанують на державному рівні. Але при цьому польська сторона з піною у рота намагається вказувати Україні, кого ми маємо право вважати своїми героями, а кого ні. Нам намагаються диктувати умови стосовно Бандери ті, хто сам героїзував воєнних злоцинців. Трагедія етнічних земель та операція «Вісла»Здавалося б, куди вже далі? Але вершиною цього історичного цинізму є замовчування наслідків операції «Вісла» 1947 року.Це була спланована, брутальна депортація та етнічна чистка українців з їхніх споконвічних етнічних територій (які назвали в честь автора лінії - Керзона, Закерзоння), які після перекроювання кордонів опинилися в межах Польщі: Лемківщина Надсяння Підляшшя ХолмщинаЛюдей просто вирвали з корінням, майно відібрали, а самих українців насильно розпорошили по західних і північних польських землях, щоб вони назавжди розчинилися серед місцевого населення.Ба більше, після операції «Вісла» польська влада увімкнула жорсткі обмеження на використання української мови. Закривалися українські школи, ліквідовувалися релігійні та культурні громади. Мета була одна — остаточно асимілювати та знищити будь-яку українську ідентичність на цих землях. Про це чомусь наші дипломати воліють проковтнути і промовчати. Що маємо у підсумку?Коли наступного разу черговий польський чиновник чи медіа-ресурс почне повчати нас «правильній» історії або марити реваншистськими термінами на кшталт «Східна Малопольща», наші офіційні структури мають не вибачатися і сором'язливо мовчати, а дзеркально нагадувати про їхні власні історичні гріхи.