Повідомлення telegram каналу - @carelean

Дизайн без дизайну
Якби мені давали гривню кожен раз, коли я чую термін “дизайн без дизайну” то я давно оплатив би собі операцію по ліквідації слуху та більше ніколи б цього не чув.
Зазвичай в контексті подібна фраза з’являється від людей, які подивились півтори лекції по дизайну, а якусь цікавинку в розмову додати треба. Тут на допомогу приходить славнозвісний дизайн без дизайну Шнайдера. Люди люблять парадоксальні вирази. Дизайн та ще й без дизайну. Ну як таке можливо взагалі?
Давайте почнемо з того, що цей термін запозичений. Антон агітує (в чому я його повністю підтримую) бачити красу в речах такими, які вони є. За можливості не додавати зайвої оздоби. Есенціалізм у світі дизайну та моди.
Зараз трохи лікнепу.
Марсель Дюшан. Французький художник, або скоріше артист-провокатор. Відомий своїми перформансами та перевдяганнями в жіночий одяг. Наш мужик. В процесі пошуку свого унікального стилю та перформатизму власного мистецтва він врешті-решт дійшов до того, що почав брати рандомні речі та виставляти їх в якості власної роботи. Знаєте ці жарти про те, що забутий бургер в Луврі можуть сприйняти за мистецтво? От і тут те ж саме. Він виставляв в музеях просто велосипедне колесо та сушарку для пляшок (?). Людям подобалось. Потім пішли експерименти, які мені вже менше до душі, але саме вони сформували Дюшана, як всесвітньо відомого артиста, — домальовані вуса Мона Лізі та пісуар з рандомним підписом.
У цього напрямку, як не дивно, є назва. Марсель Дюшан назвав його редімейд. Дослівно — вже готове чи якось так. Суть ви зрозуміли. Є річ і вона сама по собі несе культурну спадщину. Бажано, щоб ця річ не була в загальному розумінні красива. Калькулятор Браун, наприклад, гарний, але цьому є виправдання, бо робили його не останні люди. Вітається ухил в масову культуру та звичні образи. Пізніше це переросло в поп-арт. А ще згодом Антон Шнайдер назвав це дизайном без дизайну.
Метамодерн як він є.