Українською виходять мемуари Елізабет Ґілберт, яку в нас знають найбільше за автобіографічним романом «Їсти, молитися, кохати» і історичною книгою «Місто дівчат». #лгбткнижкиАле мемуари «Довгий шлях до річки» — відкриють нам зовсім іншу частину життя авторки — про її стосунки з жінкою, які були складними, співзалежними, зі смертю на порозі та наркотиками. Про що ця історія

У 2000 році Ґілберт познайомилася з Раєю Еліас — музиканткою, письменницею та перукаркою сирійського походження. Спершу вони були клієнткою і майстринею, потім подругами, сусідками, музами одна для одної, а зрештою парою. Упродовж багатьох років їхньої дружби Ґілберт була одружена з Жозе Нуньєсом — тим самим «Феліпе», якого зустріла наприкінці подорожі з «Їсти, молитися, кохати». Усе змінилося 2016 року, коли в Раї виявили рак підшлункової залози й печінки та сказали, що їй залишилося приблизно пів року. Зіткнення зі смертю змусило Ґілберт нарешті визнати, що вона кохає Раї і хоче бути лише з нею. Спочатку їхнє спільне життя було схоже на спробу вмістити десятиліття кохання у кілька місяців: подорожі, подарунки, вірші, пристрасть, абсолютна відмова від будь-яких обмежень. А потім Рая, яка в минулому мала наркотичну залежність, пережила важкий рецидив. Ґілберт поступово перетворилася з коханої та доглядальниці на співзалежну людину, яка оплачувала наркотики, втратила себе і своє життя. Над книжкою Елізабет Ґілберт працювала сім років, спочатку намагаючись розповісти цю історію через художній текст і поезію, але зрештою обрала максимально пряму форму. У мемуарах поєднані оповідь, уривки зі щоденників, малюнки, молитви та вірші. Про походження назви й роботу над книжкою авторка розповідала тут. Хто теж чекає на український переклад?