Зірки вказують на Того, Хто їх створивабо "я не перехрестя - я дороговказ"Хочу поділитися кількома думками, які виникли в серці через певні події в церкві. Вони можуть допомогти розставити вірні акценти в служінні. Бог дивиться не тільки на дії які ми робимо, а насамперед на мотиви серця.Правильні дії не зажди означають правильні мотиви. А якщо мотиви невірні, то і кінцевий результат буде "пошкодженим". (Питання для роздумів: Який кінцевий результат твого служіння?)Навіть у щирому бажанні допомогти ми можемо непомітно поставити себе в центр. Ось як це часто проявляється:* Хочемо, щоб у нашому служінні ставало більше людей - і в спілкуванні починаємо заманювати їх до себе, будуючи "своє"* Думаємо що "інший не зможе послужити так, як я" - ставимо себе в центр служіння замість Бога* Переконані, що людина не впорається без мене - і прив’язуємо її до себе* Через невпевненість у покликанні шукаємо підтвердження через реакцію та кількість людей* Ведемо людину не до близькості з Богом, а до залежності від наших порадІ якщо раптово людина уходить,  постає непросте але щире питання: хто відповідає за втрату? (Бог, чи я)Щоб перевірити свій мотив перед розмовою, порадою чи допомогою, корисно поставити собі три прості питання:1. Я справді хочу допомогти цій людині, чи більше хочу відчути свою важливість?2. Після нашого спілкування людина стане ближчою до Бога - чи більше прив’яжеться до мене?3. Якщо вона завтра піде в іншу церкву чи перестане зі мною спілкуватися - чи залишиться в мене щира радість за її шлях з Богом?Здорове служіння - це коли людина не замикається на тобі, а через тебе вчиться самостійно чути Бога і йти за Ним. Ти стаєш дороговказом на Христа, а не центром її віри, і спокійно довіряєш Богові її шлях.