Євген Букет. Письменник, краєзнавець, журналіст

​​🌳📸 Любите фотографувати природу та хочете, аби ваші фото побачила Україна та світ?Завантажуйте свої світлини на «Вікі любить Землю» — найбільший у світі фотоконкурс пам’яток природи для Вікіпедії!Конкурс зародився в Україні у 2013 році, а вже у 2014 став міжнародним. Цього року триватиме з 1 по 31 липня.У конкурсі є дві основні номінації — «кількісна» та «якісна». У першій будуть відзначені учасники та учасниці, що сфотографували найбільше пам’яток природи в Україні та за регіонами. У другій — журі обере найкраще фото кожного з регіонів України, а з поміж них — 10 найкращих світлин України.Окрім того, є також дві спецномінації: «Відео» — для відеоматеріалів із зображенням пам’яток природи — та «Втрати природи», присвячена фото, які ілюструють пошкоджені або зруйновані об’єкти природно-заповідного фонду України внаслідок російського повномасштабного вторгнення, стихійних лих, людського впливу тощо.Усі призери та призерки «Вікі любить Землю» 2025 отримають цінні призи. 15 найкращих світлин представлять Україну на міжнародному етапі фотоконкурсу.Беріть участь у конкурсі — зробимо нашу природу відомою! ▪️Головна сторінка конкурсу▪️Як взяти участь▪️Як завантажувати відео▪️З усіма питаннями звертайтеся на пошту [email protected]

Сьогодні – Всеукраїнський день краєзнавства. Саме цього дня100 років тому в місті Харкові розпочалася І Всеукраїнська конференція зкраєзнавства, під час роботи якої було створено Український комітеткраєзнавства. Від цієї дати веде відлік своєї історії Національна спілкакраєзнавців України.Моя краєзнавча історія розпочалася 2000 року, коли я написаві видав «Історію українського села Грузьке» - брошуру на 48 сторінок форматуА4. Після виходу в світ другої книжки «Історія українського села Козичанка», занаполяганням художника Анатолія Марчука, восени 2003 року я вперше пішов надругий поверх академічної будівлі на вул. Михайла Грушевського, 4 зі своїмикнижками і написав заяву про вступ до Всеукраїнської спілки краєзнавців. Протеприйняли мене тільки 30 січня 2006-го, коли завершувалася робота над «Нарисамиз історії Макарівського району», рецензентом яких була заступник голови КОО ВСКНаталія Іванівна Булаєвська (5.09.1939 – 22.06.2022). Ще одну мою книжку –«Історія українського села Колонщина» (вийшла друком у серпні 2008-го)рецензував тодішній голова обласної краєзнавчої спілки, доктор історичних наукЄвген Михайлович Скляренко (20.01.1924 – 17.11.2008).Тоді мене й поглинув вир краєзнавства. 15 березня 2007 рокуразом із Валерієм Вікторовичем Обухівським та Діною Свиридівною Нетребою (22.08.1935– 6.11.2018) ми створили Макарівський районний осередок ВСК. А 8 липня 2008року мене обрали членом президії правління обласної спілки краєзнавців. Такпочалася моя «кар’єра»: 11 листопада 2010-го я став відповідальним секретаремобласної організації, а через два роки – заступником голови. У базі Мін'юсту ядосі числюся серед засновників КОО НСКУ, бо подавав заяву про її державнуреєстрацію.На V з’їзді НСКУ 23 січня 2012 року мене обрали, а 2017-гопереобрали членом правління Національної спілки краєзнавців України. У 2012 –2015 рр. я працював її прес-секретарем.Мій членський квиток за №151 підписав у свій день народження12 липня 2010 року незабутній Петро Тимофійович Тронько (12.07.1915 – 12.09.2011),а свідоцтво Почесного краєзнавця України 25 листопада 2016-го – нинішній головаНСКУ Олександр Петрович Реєнт.Проте у краєзнавстві головне не посади, а творчість. Вона неприпиняється навіть у час великої війни. За 25 років я написав і упорядкувавкілька десятків книжок (чотири побачили світ вже в поточному році), вийшлисотні статей мого авторства у журналах, газетах та в інтернеті.Дякуючи передовсім Спілці я познайомився з багатьмаоднодумцями по всій країні, спілкування з якими надихає, попри все,продовжувати дослідження. Тому для мене Всеукраїнський день краєзнавства –головне професійне свято року. Вітаю з ним усіх, кому не байдуже минуле,сучасне і майбутнє рідного краю!

Сьогодні 95-річчя відзначає видатна українська науковиця, доктор фізико-математичних наук, професор, академік АН ВШ України, моя викладачка Ніна Опанасівна Вірченко.На першому курсі фізмату КПІ вона викладала математичний аналіз. На іспиті із секундоміром Ніна Опанасівна перевіряла нашу вправність у розв’язанні похідних і часто дивлячись на безтурботних студентів-першокурсників із сумом згадувала про свої молоді роки…У травні 2000 року я був волонтером (як це прийнято зараз називати) на восьмій Міжнародній науковій конференції імені академіка Михайла Кравчука. Саме тоді вперше дізнався про те, що Ніна Вірченко була політв’язнем, перебувала в Тайшетських таборах і є без перебільшення легендарною особистістю.Більше почали спілкуватися з нею уже за кілька років, коли я перевівся до Університету Шевченка і став активістом «Молодої Просвіти». А особливо тісно – коли працював в Університеті технологій і дизайну, на кафедрі, яку очолював світлої пам’яті Петро Васильович Задерей, та «Слові Просвіти». Був на багатьох заходах, у яких вона брала участь і організовувала. Серед інших – поїздка в Саварку в 2003-му, Х конференція імені Кравчука в 2004-му. Познайомився з її чоловіком Ростиславом Доценком, одного разу навіть був у них вдома…Ніна Опанасівна кілька разів згадала про мене в своїй книзі «Зернини з доріг життя мого…». Особливо цінною для мене є її характеристика в нотатках із парламентських слухань у Верховній Раді «Про функціонування української мови в Україні» від 12.03.2003 р.: «Піднімаюсь на другий поверх. Тут зустрічаю Євгена Букета, студента IV курсу мех.-мат. ф-ту університету ім. Т. Шевченка (мій колишній студент, з КПІ, тепер – в «Молодій Просвіті», пише нариси, талановитий), радісно підбігає до мене. Я йому віддаю книгу «Пам’ять» Леоніда Лимана (з передмовою Р.Д.), вирізку з газети про О. Телігу, радіє».До слова, в мене ціла колекція книжок Ніни Опанасівни з автографами. Це і матеріали з конференцій Кравчука, і покажчик її праць, і «Математичні усмішки». А одного разу я абсолютно випадково придбав на книжковій барахолці, що біля метро Почайна (тоді - Петрівка) її першу книжку – «Математика в афоризмах, цитатах і висловлюваннях» (К.: Вища школа, 1974) і спеціально приїхав на кафедру в КПІ, щоб Ніна Опанасівна мені її підписала. «Де ви її взяли? Як вам вдалося її знайти?» - щиро здивувалася вона тоді (колись обов’язково поділюся світлинами цих всіх автографів).Згадати є ще багато чого… Сьогодні, як написала Галина Дацюк, у Тернополі відбудеться святкова зустріч з Легендарною жінкою, яка кожну хвилину свого життя присвячує рідній Батьківщині. Хочу побажати їй міцного здоров’я і ще багато років надихати своїм прикладом родину, всіх друзів та учнів. Для мене Ніна Опанасівна Вірченко є прикладом незламності, еталоном служіння науці, взірцевим викладачем. На таких людях завжди трималася й тримається Україна.

Історичний клуб "Холодний Яр" анонсує ХХХ вшанування героїв Холодного ЯруВони любили Холодний Яр, але в бій ішли за Україну...18 травня 2025 р. в Холодному Яру, на Меморіалі козакам-добровольцям (біля Мотриного монастиря), постануть пам’ятники полеглим борцям за Українську державу.Ось їхні імена:БУКАРЬОВ-“БІЛОТУР” Дмитро Євгенович (19.04.1971, Хмельницький – 28.07.2022, с-ще Оленівка Донецької обл.). Заступник командира Окремого загону спеціального призначення НГУ “Азов” (з артилерії), полковник (посмертно).ВОРОБКАЛО-“ГРЕК” Андрій Станіславович (24.06.1996, с. Хутори Черкаського р-ну – 2.04.2023, м. Бахмут). Доброволець УДА, командир мінометного розрахунку 9-го Окремого стрілецького батальйону ЗСУ, бойовий медик.КАРАСЬ Володимир Васильович (28.06.1982, Київ – 3.03.2022, с. Мотижин, Київщина). Козак 142-го Центру ССО ЗСУ.СТРІЛЕЦЬ-“ТЯЖ” Ярослав Олександрович (25.05.2003, Черкаси – 10.09.2024, Курщина). Чемпіон світу з панкратіону (2021). Старший матрос (водолаз-підривник) ССО з 2019 р.НАЗАРЧУК-“ФРІЦ” Олексій Олександрович (30.03.1997, с. Піщаний Брід – 9.10.2024, с. Ступочки, Донеччина). Доброволець ОДЧ “Карпатська Січ” (із 28.02.2022). Командир відділення 5-ї ОШБр (з 27.04.2022).ЛЮБУНЯ-“ІНСТРУКТОР” Володимир Васильович (21.10.2003, Вінниця – 20.12.2023, с. Терни Донецької обл.). Козак Вінницького полку ім. Івана Богуна (2007). Доброволець полку “Азов” (2022), козак спецпідрозділу Нацгвардії “Донбас” (2023, гранатометник-протитанкіст).Скульптор усіх пам’ятників – Ігор Семак, архітектор Олександр Бучацький.Заплановано спорудити і пам’ятний знак полеглим воякам 31-го полку (Черкаси).У програмі ХХХ вшанувань – Музичний фестиваль за участю видатних артистів, кобзарів та письменників, вшанування могил козаків і старшин полку гайдамаків Холодного Яру та учасників нинішньої війни, освячення зброї, вручення нагороди “Лицар Холодного Яру”, освячення дзвіниці храму Калнишевського на хуторі Буда, фестиваль документальних фільмів, книжковий ярмарок.На ярмарку буде презентовано дві цьогорічні книжкові новинки - "Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки" та дитячу книжку "Як це влаштовано: Військо України"Детальну програму читайте в наступному числі “Незборимої нації”.Пожертви на вшанування просимо надсилати:ПриватБанк, 4731 2196 4692 0573, Оксана Герасимюк (секретарка проєкту);PayPal (Романа Коваля): [email protected]Роман КОВАЛЬ, президент Історичного клубу “Холодний Яр”, голова оргкомітету ХХХ вшанувань героїв Холодного ЯруЛеся ОСТРОВСЬКА, заступниця голови оргкомітетуБогдан ЛЕГОНЯК, заступник голови оргкомітету

Допис про презентацію книги "Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки" на сторінці Національного музею літератури України:У музеї в рамках спільного з Національною спілкою письменників України проєкту «Майстри слова» відбулась зустріч з журналістом, краєзнавцем Євгеном Букетом та презентація нової книги «Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки» (у співавторстві з Євгеном Матвієнком та Олексієм Дєдушем).Нині, у час війни, переосмислення національної ідентичності та активного повернення до власного культурного коріння та дослідження родоводу набуває особливого значення. Знання про свій рід — це не лише елемент особистої ідентичності, але й ключ до розуміння ширшого історичного контексту, в якому формувалася нація. Через вивчення роду ми бачимо історію не лише окремої родини, а й соціуму, традицій, ментальних і культурних зламів, життєвих стратегій і колективного досвіду. Це дає змогу подивитися на минуле не абстрактно, а через конкретні людські долі з їхніми трагедіями, радощами, виборами.Для українців сьогодні родовід — це ще й акт спротиву знеособленню, русифікації та історичному викривленню. Це спосіб повернути собі своє — ім’я, землю та пам’ять.В центрі уваги розмови була нова книга «Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки», що побачила світ у видавництві Марка Мельника поки лише у передсерійних примірниках, але вже стала сенсацією. Це унікальне дослідження роду Кобзаря , створене на основі понад 500 архівних документів, більшість з яких публікується вперше. Охоплено близько 2000 осіб із родини та найближчого оточення Тараса Григоровича. Унікальність видання ще й в тому, що у ньому наявні QR-коди, що дозволяє читачам за допомогою смартфона перейти до електронного архіву та самостійно ознайомитися з матеріалами.У ході обговорення автори презентованого дослідження поділилися результатами власної багаторічної роботи у сфері генеалогії, окреслили специфіку та методологічні виклики, пов’язані з реконструкцією родоводів історичних особистостей, зокрема таких знакових фігур, як Тарас Шевченко. Було акцентовано на складності джерельної бази, необхідності критичного переосмислення усталених наративів, а також на процесі деконструкції міфологізованих уявлень, які десятиліттями формувалися навколо постаті Кобзаря, його родинного кола, особистих зв’язків, зокрема із близькими соратниками та жінками. Особливий інтерес викликали факти з життя Тараса Григоровича, які до сьогодні не мали документального підтвердження, однак завдяки архівній роботі авторів були введені до наукового обігу, суттєво доповнюючи біографічний контекст та розширюючи уявлення про його особистість і життєвий шлях.В рамках заходу презентували виставку шевченкіани художниці Наталії Бондар. Було представлено портрети матері, батька та сестер поета.Модерувала зустріч письменниця, секретар НСПУ по роботі з молодими авторами Юлія Бережко-Камінська.

Український історик-джерелознавець, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України Іван Синяк, сам того не підозрюючи, 2010 року спростував відомий міф про прадіда Тараса Шевченка, поширення якого приписують ще Дмитрові Яворницькому.Саме Яворницький нібито бачив якісь документи про те, що прадід Великого Кобзаря Андрій Швець був січовим писарем Андрієм Товстиком.Архівні документи, оприлюднені Іваном Синяком у збірнику "Військовий писар Андрій Семенович Товстик" доводять, що вищезгаданий писар помер на Запорожжі до 1765 року. А інвентарні книги і сповідні розписи с. Кирилівки за 1780-ті роки стверджують, що в той час Андрій Швець був заможним господарем і батьком великої родини, старші діти в якій народилися в Кирилівці ще до смерті Андрія Товстика.Більше про таємниці роду Швеців-Грушівських з Кирилівки можна дізнатися в книзі "Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки", яку тримає в руках Іван Синяк. Придбати її зі знижкою за передзамовленням можна за посиланням: https://markobook.com/knigarnya/shevsad/Якщо ж ви хочете більш суттєво підтримати видання важливої для кожного українця книги і побачити своє ім'я на сторінці подяки в кожному її примірнику, то маєте змогу зробити внесок від 2000 гривень на банку і надіслати нам свої контактні дані на електронну пошту [email protected] Банка: https://send.monobank.ua/jar/AgpxvtRPKyПлекаймо Шевченків сад разом!

На XII Бандерівських читаннях «Свобода народам! Свобода людині! - історія та перспективи боротьби поневолених росією народів» які пройдуть 7 та 8 лютого у столиці воюючої країни - Євген Букет.Євген Букет - письменник, краєзнавець, журналіст, член правління Національної спілки краєзнавців України, член НСПУ і НСЖУ. Спеціальний кореспондент Інформаційного агентства Міністерства оборони України «АрміяInform».Досліджує багатовікову історію російсько-українського протистояння. Автор кількох книг про Коліївщину та бестселера «30 війн із zаклятим сусідом». Почесний краєзнавець України (2016). Лауреат Премії імені В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики (2018) за статтю «Ханська Україна».☝️Долучайтеся до події та запрошуйте друзів: https://www.facebook.com/share/1B2fzqCE17/💸 Якщо ви вже задонатили на ЗСУ, і бажаєте підтримати фінансово підтримати проект Бандерівські читання можна тут :Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/35PhtHQzw9Номер картки банки5375 4112 1499 2583 Оксана МПриватБанкhttps://www.privat24.ua/send/dxv114149 4975 0870 8593 Оксана МPayPal:[email protected]

F-16, Олександр Сирський і ТЦК та СП: АрміяInform про найпопулярніші статті про війну у Вікіпедії 🌐🔺Сьогодні вільна інтернет-енциклопедія Вікіпедія відзначатиме 24-річчя. Список найпопулярніших статей української Вікіпедії у 2024 році днями оприлюднив засновник ГО "Вікімедіа Україна". У ньому, вже традиційно в час російського вторгнення, військова тематика — на чільному місці. 🖥 У першій десятці загального рейтингу переглядів статей Вікіпедії — дві, присвячені військовослужбовцям, а саме нинішньому і колишньому головнокомандувачам ЗСУ — Олександру Сирському і Валерію Залужному. Перша сотня найпопулярніших статей енциклопедії містить аж 40 — пов’язаних із російсько-українською війною. Це дещо вищий показник, ніж у попередні два роки.📝 Стаття "Російське вторгнення в Україну (з 2022)", що тримала абсолютне лідерство у 2022 і 2023 роках, цього разу посіла третє місце за кількістю переглядів серед статей на військову тематику. Також у ТОП-10 увійшли статті про ТЦК, ЗСУ, Військові звання України, 3 ОШБр, Президента України, Трампа і Суджу.🔗 Докладнішу статистику лідерів переглядів та переможців у "номінаціях" персоналії, інституції, підрозділи, зброя, нагороди, теми та події публікуємо у матеріалі.🔹 Telegram · Twitter (X) · Facebook · Instagram · tiktok

Відомий дослідник церковної історії, почесний краєзнавець України Володимир Перерва поділився фотографіями типового проєкту дерев'яної церкви в Ясногородці (тепер - Бишівська громада Фастівського району). Церква була зведена упродовж 1886 - 1888 років і простояла до 1959 року.Проект датовано 1885 роком. Його автором був Володимир Ніколаєв - видатний український архітектор російського походження, педагог, громадський діяч, член Київського товариства старожитностей і мистецтв. За майже 40-річне життя у Києві за його планами та проектами в столиці було побудовано 27 громадських будівель численні притулки, навчальні заклади, промислові підприємства. Також у доробку архітектора — 4 пам'ятники (Богдану Хмельницькому, Миколі І і Михайлу Глінці, а також пам'ятний знак Дрентельну).Серед його робіт, такі цікаві архітектурні споруди, як будинок Купецького зібрання з чудовою концертною залою (збудований 1882 року; нині тут знаходиться Національна філармонія України), корпуси Єврейської лікарні (збудовано у 1884—1896 роках; нині є частиною Київської обласної лікарні), корпуси лікарні для чорноробів (збудовано у 1892—1894 роках; зараз — Інститут охорони материнства та дитинства («Охматдит»), комплекс Дегтерьовської богадільні (збудований у 1900—1902 роках), а також Трапезна церква в Печерській лаврі (збудована у 1893—1895 роках).Але найбільшу художню цінність у його творчості являють храми, яких він звів у Києві та Київській єпархії понад 80. Як бачимо, один з них і в Ясногородці.

Фільм про видатного сучасного фольклориста, родом із села Фасової на Макарівщині, Олексія Зайця. Створений «Суспільним Мовленням» восени 2022 року: https://www.youtube.com/watch?v=bkqoL1uXrG4Олексій Заєць з самого дитинства збирає та зберігає автентичну українську пісню. Він — етнограф, керівник двох творчих колективів у селищі Калинівка та селі Фасова, що на Київщині. Колись любов до стародавньої пісні йому передала його бабуся Марія, переселенка з Чорнобильської зони. І він, хлопчик, народжений у 1990 році, з восьми років бігав «по бабусям» у своєму рідному селі Фасова та записував у зошит тексти давніх пісень (у нього їх записано понад 800). У той же час Україна, яка тільки-но здобула свою незалежність, ледь-ледь оговтувалась після тривалої русифікації.Вже у 2000-х роках Олексій, вже етнограф за освітою, прийшов на посаду зав.клубу села Людвинівка на Макарівщині. Тоді був впевнений: тепер точно зможе і повернути стародавній спів у селах, і відновити традиції, і багату культурну спадщину дітям та молоді передати. Тоді він ще не знав, що суспільство проміняє справжнє українське на попсову «шароварщину», а його самого сприйматимуть як фріка.До повномасштабної війни Олексій регулярно організовував репетиції, сам шив національні українські костюми, возив своїх бабусь на фольклорні фестивалі по Україні й навіть за кордон. Після пережитої окупації до репетицій колективи повернулись не одразу, а лише восени. Олексій вважає, що навіть у цей складний воєнний час варто продовжувати займатися самобутнім співом.