🌀 У кремлівських кабінетах, схоже, остаточно включили режим історичної реконструкції та оголосили свій власний «1941 рік». Мабуть, саме так у російському командуванні вирішили боротися з українськими далекобійними БПЛА, які регулярно прилітають по російських НПЗ — зокрема по стратегічному заводу в московській Капотні.

За задумами тамтешніх «іноваторів», для захисту НПЗ у Капотні достатньо підняти в повітря близько десятка подібних дирижаблів із сітками. Проте все це аналогове «щастя» існує виключно на красиво намальованій комп’ютерній картинці, а реальна фізика та технології ХХІ століття перетворюють цей проєкт на черговий дорогий фейк.

Ось чому ця «новація» не спрацює в реальності:
* Картинка проти фізики (вага та підйомна сила): На кадрі ми бачимо красиву 3D-модель, де дирижаблі невимушено тримають гігантську просторову сітку. Але в реальності сталеві троси такої довжини важать тонни. Жоден стандартний аеростат фізично не здатен підняти таке навантаження та витримати колосальний опір вітру, який просто притисне всю конструкцію до землі.
* Ефект «доміно» при обвалі: Оскільки всі аеростати за зв’язані в єдиний контур спільними несучими канатам, ця система вкрай вразлива. Знищення або пошкодження хоча б одного-двох дирижаблів призведе до того, що тонни металевих тросів під власною вагою миттєво потягнуть донизу решту аеростатів, зруйнувавши всю конструкцію.
* Вміння «ставати на крило»: На відміну від важких та неповоротких бомбардувальників Другої світової, які не могли дозволити собі різких маневрів, сучасні українські дрони-ракети надзвичайно маневрені. При розмаху крил до 2 метрів дрон-ракета за частку секунди закладає крен до 90 градусів («стає на ребро») і легко проходить між вертикальними тросами сітки.
* Машинний зір замість втомленого пілота: Пілоти 1941 року фізично не бачили тонкі сталеві канати в темряві чи хмарах. Сучасні БПЛА оснащені комп'ютерним зором та датчиками, які фіксують перешкоду заздалегідь і самостійно коригують траєкторію для її обходу.

ОТЖЕ:
Спроба закрити об'єкти XXI століття дешевшою пародією на дедлайни 1941 року виглядатиме переконливо лише в комп'ютерних роліках. У реальному небі сучасні автономні системи долають подібні «пастки» за частки секунди.