🌀 ВСЯ НАДІЯ — НА ЗЕЛЕНСЬКОГО. БО ДЕРЖАВУ ВІН ПАРАЛІЗУВАВ

САМ.“Щоб отримати ракети, будемо домовлятися, купувати, міняти, іноді навіть шантажувати.”Багато хто подасть це як “жорсткість” і “силу”. Але це не сила. Це — зізнання. Бо якщо ракети треба: — випрошувати— вимінювати— купувати— і вже навіть “шантажувати”це означає одну просту річ:👉 системи немає.

Немає: — стабільних поставок— союзницької логіки— інституційної довіри— передбачуваного механізмуЄ лише ручний режим. А там, де ручний режим — там починається корупція. Це не я сказав. Це сказав Буданов. І тут найгірше навіть не саме слово “шантаж”. Найгірше — тип мислення, який за ним стоїть. Це не мова президента держави, яка є частиною великої коаліції. Це мова людини, яка не вибудувала систему і тому знову сподівається:👉 дотиснути👉 вибити👉 домовитись “в останній момент”Тобто — знову та сама пастка Зеленського:не командане дипломатіяне стратегіяа: 👉 “я якось вирішу”Але держава — це не базар. І не КВК. І не дворовий рекет.Ракети не з’являються від емоцій, образ чи імпровізації.

Якщо це бравада — вона дурна, бо дратує партнерів. Якщо це правда — ще гірше, бо означає, що нормальні інструменти не працюють або взагалі не були створені. ОТЖЕ:проблема не в тому, що нам не дають ракети. Проблема в тому, що держава не здатна зробити так,щоб їх давали системно. І коли президент починає говорити про “шантаж” як інструмент —це вже не дипломатія і не стратегія. Це визнання того, щонормальні механізми не працюютьабо їх ніколи не було. А значить, ми знов і знов вже восьмий рік повертаємось у той самий стан,де все тримається не на інституціях,а на імпровізації і репризах однієї людини. А імпровізація — не система. І тим більше — не безпека. Бо в сучасній війні захищає не емоція,і навіть не рішення “тут і зараз”. Захищає тільки працююча модель.

👉 ППО — це не ракети. Це держава.