BRD24 - Бердянськ 24

ЖИТТЯ ПІСЛЯ АМПУТАЦІЇ. НЕЗЛАМНИЙ ОФІЦЕР ІЗ БЕРДЯНСЬКА СТВОРИВ ПРОСТІР АДАПТИВНОГО ФІТНЕСУ ДЛЯ ПОРАНЕНИХ БІЙЦІВВетеран війни та офіцер-прикордонник Сергій Ковач втратив на фронті ногу, але повернувся до спорту та створив у Хмельницькому унікальний інклюзивний простір для реабілітації поранених бійців.Про історію нашого земляка «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу «Суспільне Хмельницький». Сергій Ковач став військовим одразу після повноліття. Він пройшов шлях від сержанта до офіцера, вчився в академії, а з 2019 року перебував на службі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Сергій охороняв західні рубежі країни, але згодом отримав наказ вирушати на лінію фронту, де були потрібні начальники зв’язку. Офіцер зібрався миттєво і вже наступного дня був у бойовому загоні. Його родина в цей час була змушена покинути рідний Бердянськ та евакуюватися до Хмельницького. Сам Сергій вирушив на Харківщину, де в червні 2024 року під Вовчанськом його підрозділ потрапив під страшний обстріл авіабомбами.«Я взагалі не усвідомлював, що не буде ноги – в мене її просто не було. Я вже вмер. Я вже зрозумів, що мені хана. Я вже був закопаний, що мне робити?» – пригадує Сергій Ковач той страшний день. Будинок, де перебував офіцер, рознесло вщент, але побратими встигли вчасно. Вони прибігли викопувати Сергія та ще одного хлопця, який теж у результаті втратив кінцівку. Медична картка Сергія була буквально повністю замальована позначками про поранення, адже права рука взяла на себе основний удар і була сильно понівечена. Проте чоловік вижив і продемонстрував неймовірну жагу до життя.Вже наприкінці 2024 року ветеран здивував лікарів і впевнено встав на протез. Швидко відновитися йому допоміг спортивний бекграунд, адже Сергій понад десять років займався тхеквондо і мав червоний пояс. Ще лежачи в палаті з однією робочою рукою, він вивів власну формулу реабілітації: «Пригадую, в лікарні лежу, в мене тільки одна рука працює, то я нею щось робив, а хлопцям казав, що в них більше кінцівок рухається – хай рухаються. І правило сказав: якщо в тебе щось рухається – треба цим рухати. І це основний критерій відновлення. Якщо я міг махати, на ногу приставати якось на цей гіпс – я це робив. Якщо я міг рукою щось підіймати – я підіймав. Якщо оцей суглоб в мене рухався – я ним рухав». Сергій переконаний, що пасивне лежання та жалість до себе лише шкодять пораненим ветеранам і гальмують їхнє одужання.ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ В КОМЕНТАРЯХ 👇

ГРАБУВАЛИ ЖИТЕЛІВ ТОТ. ТРЬОМ ЖИТЕЛЯМ БЕРДЯНЩИНИ ОГОЛОСИЛИ ПРО ПІДОЗРУВони доєднались до російського казачества та тероризували місцеве населенняБердянська прокуратура встановила, що після окупації троє жителів Бердянського району добровільно приєднались до так званої «Приморської козачої громади». Російська влада створила воєнізоване формування у 2023 році. Про це «Бердянськ 24» дізнався з тг-каналу Запорізької обласної прокуратури.Відомо, що самопроголошені «козаки» у форменому одязі та шевронами з символікою рф чергували на блокпостах, патрулювали громаду та проводили фільтрацію серед місцевих жителів. Чоловіки залякували людей зв’язками з окупаційною адміністрацією, звинувачували у співпраці з українськими спецслужбами та вимагали нікому не повідомляти про свої злочини. Вони переслідували жителів Бердянщини за зберігання готівки у гривні, яку відбирали. Упродовж січня-червня 2024 року чоловіки мінімум тричі грабували цивільних. Загальна сума збитків перевищує 30 тисяч гривень.За даними Нацполіції Запорізької області, вони вламувались до помешкань нелояльних до рф місцевих жителів та обшукували їхні автівки на блокпостах. У 2024 році «казаки» увірвались до помешкання матері військового ЗСУ. Погрожуючи зброєю, вони обшукали будинок та забрали 19000 гривень. У травні того ж року вони вдерлися до житла 19 річної дівчини, яка, на їхню думку, хотіла виїхати на підконтрольну Україні територію. Погрожуючи катуванням і вбивством, відібрали 5000 гривень.Крім того, на одному з блок-постів вони погрожували автоматом водію вантажівки. У чоловіка відібрали 9000 гривень, після чого наказали покинути пункт пропуску та більше не повертатися, бо конфіскують автомобіль.Усіх трьох звинувачують у порушенні законів і звичаїв війни. Раніше «Бердянськ 24» повідомляв, що в окупованому Бердянську створили Запорізький козачий округ.

ЩО ХОРОШОГО СТАЛОСЯ У БЕРДЯНЦІВ ЗА ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ – ОПИТУВАННЯ Редакція «Бердянськ 24» провела опитування серед містян, запитавши, що хорошого сталося з ними за ці 4 роки. Відповіді зібрали в матеріалі.Найголовніша цінність – нове життя та родинаПопри всі жахи війни, життя триває, і найяскравішим свідченням цього є народження дітей. Для багатьох бердянців саме поява нового покоління стала тим самим хорошим, що сталося за час великої війни. Коментарі рясніють щасливими зізнаннями: «Народився син», «Народилася донька», «Народилася третя дитина, третя дівчинка». Хтось ділиться радістю нового статусу, зазначаючи, що за цей час вони стали дідусем і бабусею.Люди знаходять сили створювати нові родини – одна з дописувачок поділилася, що вийшла вдруге заміж. Інша жінка розповідає складну, але життєствердну історію: вона також вийшла заміж та народила четверту дівчинку. І хоча побут важкий, а гроші йдуть на оренду квартири, ці радощі рятують. Родина, діти та онуки поруч – це те єдине, що, за словами коментаторів, залишилось від щасливого життя.Очищення оточення та переоцінка цінностейВійна виступила каталізатором, який показав усе фальшиве та залишив поруч лише своїх людей. Один із дописувачів зазначив, що найбільший позитив це те, що поруч залишилися ті люди, за яких не соромно, а зрадники відпали. Така радикальна зміна оточення допомогла багатьом зрозуміти, хто є справжнім другом, а хто – ні.Для інших найбільшим щастям стала сама можливість просто жити далі. Фрази «Досі живий і відносно здоровий» або «Ми ще живі…» у відповідях цивільних людей звучать як найвища цінність. Новий дім, але думками завжди в БердянськуБагато бердянців були змушені покинути рідне місто та починати все з нуля на новому місці. Хтось відкрив для себе нові горизонти: «Стала більше їздити по Україні. Побачила багато гарних міст. Побувала за кордоном». Є й ті, кому вдалося зробити серйозні кроки для облаштування нового життя. Одна з колишніх мешканок Бердянська ділиться особистою перемогою – вона купила собі новий дім. Жінка пише, що житло потребує великого ремонту, але тепер їй не треба переїздити по чужим квартирам, як раніше. Проте навіть така велика радість не здатна затьмарити тугу за малою батьківщиною. Вона додає: «Але в думках моїх завжди Бердянськ. Якби звільнили Бердянськ, я б продала цей дім і повернулася додому». Біль окупації, сарказм та віраЗвісно, далеко не всі змогли знайти у собі сили побачити бодай щось хороше. У декого запитання викликало обурення або глибокий сум. Та все ж крізь цей біль проступає головне – ідентичність та віра в майбутнє. Люди згадують про волонтерство та допомогу Збройним Силам України, наголошуючи: «Разом наближаємо нашу перемогу!».  А найтеплішим промінчиком серед сотень емоцій залишається коротка, але важлива фраза однієї з учасниць обговорення: «Хороші думки, Що Бердянськ це Україна».  І поки живе ця віра – живе і сам Бердянськ.

«Противник відчуває голод на пальне» - Владислав ВолошинРечник Сил оборони півдня України Владислав Волошин розповів про поточну ситуацію на Запорізькому фронті.У розмові - про різке зростання бойової активності російських військ на трьох запорізьких напрямках. За словами Волошина, якщо ще кілька тижнів тому фіксували 30-35 бойових зіткнень на добу, то зараз їхня кількість перевищує 50. Найактивнішим залишається Гуляйпільський напрямок.Окремо йдеться про ситуацію біля Гуляйполя, Залізничного, Чарівного, Гуляйпільського, Добропілля, Прилук, Варварівки, Степногірська, Плавнів, Приморського, Щербаків, Малих Щербаків, Малої Токмачки та на Олександрівському напрямку.Також Волошин пояснює, як ворог збільшує застосування артилерії, дронів і КАБів, намагається інфільтрувати диверсійні групи через старий газогін, а Сили оборони України б’ють по логістиці окупантів. Через ці удари росіяни обмежують рух транспорту вдень, маскують техніку, супроводжують колони мобільними вогневими групами та навіть намагаються будувати антидроновий тунель від Токмака до Бердянська.😎 Читати інтервʼю 📪📫📬Дивитися інтервʼю

«БИЛИ ДЕРЕВ’ЯНИМИ ПРУТКАМИ ТА СТРУМОМ». ЩО ЗАРАЗ ВІДБУВАЄТЬСЯ В БЕРДЯНСЬКІЙ КОЛОНІЇ №77?Бердянська виправна колонія №77 стала найбільшою катівнею окупантів на території Запорізької області. Тут утримують проукраїнські налаштованих людей і знущаються з них. Журналісти Медійної ініціативи за права людини дослідили хто працює в колонії зараз і в яких умовах перебувають полонені. Про це в інтерв’ю «Бердянськ 24» розповіла журналістка МІПЛ Яна Ільків.Бердянську полонію №77 захопили в перший день окупації міста. На той момент у виправному закладі були ув’язнені, яких не евакуювали. Однак окупанти використовують колонію не як в’язницю, а як катівню для українських патріотів. Там утримують колишніх військовополонених і цивільних з міста та навколишніх районів.Хто очолив колонію при окупантах?Як «Бердянськ 24» розповіла журналістка МІПЛ Яна Ільків, у 2022 році колонією продовжила керувати Олена Щербак, яка очолювала заклад з травня 2021 року. На співпрацю з окупаційною владою також пішов її заступник Олександр Попов. В Україні Щербак засудили до 15 років, а Попову повідомили про підозру. «Один з колишніх бранців розповідав нам, що і Щербак, і Попов особисто наполягали, щоб ув’язнених не вивозили, намагались налагодити контакт з росіянами, чекали їх», – розповіла Ільків. Згодом російська влада почала призначати на керівні посади своїх людей. Так у липні 2023 року начальником колонії став Юлій Лепьошкін – колишній очільник колонії у республіці Хакасія. «Там працюють і місцеві колаборанти, і російські силовики. Один з колишніх бранців розповідав, що близько 70% адміністрації виїхали з окупації на підконтрольну територію України, але невелика група залишилась. Також колишні бранці розповідали нам про вихідців з Дагестану. Вони проводили допит і брали участь в катуваннях», – повідомила журналістка. Без душу, їжі та прогулянок. В яких умовах утримують полонених у Бердянську?Окупанти не використовують колонію як місце відбування покарання за злочини, а лише як утримання політв’язнів. Серед полонених як військові, так і цивільні, зокрема жінки. Їх утримують в окремому крилі колонії. За словами Ільків, умови для жінок краще, однак катують їх так само як і чоловіків.«У жінок були умови дещо краще, тому що вони мали ліпший доступ до медичних послуг, могли отримувати засоби гігієни, принаймні на початку. Вони мали більше можливостей гуляти, спілкуватися одна з одною, але це абсолютно не означає, що жінки були в якійсь безпеці. Вони також зазнавали тиску, допитів і катувань. Під час допитів їх намагалися схилити до якихось сексуальних дій, просили роздягнутися до поясу, але про зґвалтування нам не відомо», – повідомила Ільків. Журналістка повідомила, що перший допит окупанти називають процедурою. Вона передбачає побиття та тортури.«Колишні полонені розповідали, що їх били дерев’яними прутками по ногах, по грудях, по руках, надягали протигаз, одночасно могли підключати до електрики, бити струмом. Зі слів бранців, якщо когось виводили на допит, то щонайменше пів години чули крики, як катують. Старшого чоловіка жорстоко катували струмом і після цього інші полонені його не бачили, чи він живий невідомо», – зазначила Ільків. Представниці МІПЛ розповіла, що заклад переповнений полоненими, тож не всім вистачає навіть спальних місць. Також вона зазначила, що умови утримання залежали від зміни, яка контролювала колонію.Вона повідомила, що деякі зміни катів по 4 місяці не давали приймати душ, не випускали на прогулянки. Люди могли по черзі спати на підлозі на гнилих матрацах.«Влітку в камерах було задушливо, бо не було доступу до свіжого повітря. Взимку, навпаки, люди мерзли, тому що вікна були вибиті. Також бранці розповідали про антисанітарні умови, сморід, проблеми з туалетом, воно все виходило назовні. Щодо харчування, найчастіше давали кашу, шматок хліба. Іноді це міг бути рис, просто залитий водою. Трохи нормальної їжі можна було отримати лише через передачі від рідних. Але ця можливість була не у всіх», – розповіла представниця МІПЛ. ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ В КОМЕНТАРЯХ👇

ПРОЙТИ ВСІ КОЛА ПЕКЛА Й НЕ ОБІЙНЯТИ БАТЬКІВ НАОСТАНОК. ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ РОДИНИ З БЕРДЯНСЬКАЛист до редакції надійшов від родича сім'їЦе історія звичайної української родини, яка свого часу вже тікала від одного лиха, а тепер опинилася в епіцентрі іншого.Чорнобильська катастрофа змусила їх зірватися з рідної Житомирщини й шукати прихистку в чужих краях. Так вони опинилися в Бердянську. Обжилися, пустили коріння, виростили двох синів. Старший став успішним лікарем, одружився, згодом у силу обставин переїхав до Білорусі, де побудував чудову кар’єру. Молодший пішов стопами батька – вивчився на ветеринара, теж створив сім’ю, виховував двох синів: старшого – студента, та молодшого – школяра. Живи, здавалося б, і радуйся.У 2014 році фронт проходив усього за дев’яносто кілометрів від їхнього дому, але тоді це лихо їх оминуло. Великі біди почалися пізніше. Спочатку, у 2021-му, батько переніс важкий інфаркт, але викарабкався. А потім настав лютий 2022 року – і в місто прийшла окупація.Молодший син не зміг мовчати. Він став активним учасником антивоєнних мітингів. Розплата за сміливість наздогнала його в день семидесятирічного ювілею батька: хлопця забрали «на підвал». Як з’ясувалося згодом, «добрі люди» злили окупантам відео з демонстрацій. Його дружина з молодшою дитиною встигли терміново виїхати, щоб не піти слідом, а вдома залишилася прослушка.Сина вдалося викупити лише через три місяці. Живого, але скаліченого – із вибитими зубами. Почався постійний, ненав’язливий, але виснажливий пресинг «компетентних органів».На тлі цього стресу в батька знову погіршилося здоров’я. Через закупорку судин лівої ноги почалася гангрена – лікарі провели ампутацію. Згодом знадобилася повторна операція, яка ускладнилася прободною виразкою. Чоловік вибрався і з цієї передряги, і весь цей час поруч із ним невідлучно була дружина. Енергійна, непосидюча, вона зовсім не подавала виду, як сильно переживає. Але саме на цьому «благодатному» ґрунті розпачу розвинулася онкологія кишківника.Хворобу помітили надто пізно. Ні місцеві, ні донецькі лікарі оперувати вже не взялися. Жінка трималася на хіміотерапії, скільки могла, а потім згасла за лічені дні. Найжорстокіше в такі хвилини – бачити смерть найближчої людини й усвідомлювати власне безсилля.Усі турботи з організації похорону лягли на плечі батька. Ми, сусіди й родичі, як могли підтримували його в цій жуткій круговерті горя. Здавалося, перший шок минув, усе почало трохи заспокоюватися. Але серце чоловіка не витримало самотності й туги.Учора ввечері пролунав короткий дзвінок: «Приїдьте, мені зле». Поки ми дісталися, сусіди вже викликали швидку. Медики боролися до останнього, довезли його до лікарні, але обширний інфаркт мало кого відпускає. Батько пішов услід за дружиною.Казалося б, це просто ще одна трагічна історія, яких зараз тисячі. Усі ми смертні. Але мене не полишає одне питання: якщо так боляче й важко мені, то як зараз їхнім дітям?Молодшому сину дорога до Бердянська закрита через переслідування окупантів. Але ж старший, який живе в Білорусі, міг би приїхати й поховати батьків? Виявляється, ні. Під час чергової перевірки білоруським КДБ у його телефоні знайшли якусь стару аватарку з українським прапором. Тепер йому відмовлено в громадянстві. А без білоруського паспорта в’їзд в окупацію для українців дозволений лише через принизливу фільтрацію в Шереметьєво. Відгадайте з одного разу, чи зможе людина з таким «досьє» пройти цей відбір?Якими мірками виміряти горе дітей, які позбавлені можливості навіть провести в останню путь своїх батьків? Як назвати цю глуху, безвихідну ситуацію? Скільки ще людських долей буде зламано і які водоспади сліз мають пролитися на наші голови, щоб це нарешті припинилося?

ЗАВЕРБУВАЛИ ЧЕРЕЗ ДРУЖИНУ В БЕРДЯНСЬКУ. В ЗАПОРІЖЖІ СБУ ЗАТРИМАЛИ ДВОХ АГЕНТІВ ФСБРецидивістів засудили до 15 років ув`язненняЗа даними слідства, двоє жителів Запоріжжя мали закласти саморобну вибуховівку під службове авто воїнів 12-ї бригади спецпризначення «Азов» Національної гвардії України. Через завербованих злочинців окупанти хотіли підірвати екіпаж наших захисників, які воюють на передовій південного фронту. Обох агентів затримали, коли вони споряджали саморобну бомбу. Про це «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу служби безпеки України.Відомо, що чоловіки раніше відбували покарання за розбій і наркоторгівлю. Російські спецслужби вийшли на одного з них через дружину, яка живе у тимчасово окупованому Бердянську. Жінка співпрацює з ворогом. Спокусившись на «легкий заробіток» рецидивіст погодився підготувати теракт. Він залучив до справи свого колишнього співкамерника.Злочинці відстежили авто «азовців» і планували закласти вибухівку під капот. Навпроти місця теракту вони мали встановити приховану телефонну камеру з віддаленим доступом для фсб. Так окупанти мали дистанційно підірвати заміноване авто.Під час обшуку в рецидивістів вилучили компоненти для вибухівки та мобільні телефони із доказами підготовки до теракту. Чоловіків визнали винними за трьома статями Кримінального кодексу, зокрема в державній зраді. На них чекає  15 років ув’язнення з конфіскацією майна.

БЕРДЯНЦІ БОЯТЬСЯ, ЩО ЧЕРЕЗ БАВОВНУ НА Т.З. ТРАСІ «НОВОРОСІЯ» В МІСТІ ПОЧНЕТЬСЯ ДЕФІЦИТ ТОВАРІВОкупанти звинувачують ЗСУ в обстрілах цивільних авто29 травня в Z-пабліках з’явилось фото фури, яка підірвалась на міні під Бердянськом. Окупанти стверджують, що вантажівка везла продукти. Гауляйтер Євген Балицький запевняє, що ЗСУ дистанційно мінують дорогу. Начебто БПЛА скидають вибухівку, яка детонує від руху. Він закликав водіїв обмежити поїздки трасою без потреби. Про це «Бердянськ 24» дізнався з його тг-каналу.Серед цивільних починається паніка. Бердянці бояться, що обстріли траси призведуть до дефіциту товарів і підвищення цін. Кажуть, що окупанти використовують бавовну в своїй пропаганді та звинувачують українські війська в терорі проти цивільних.«В Бердянську почалася паніка. Полиці в супермаркетах порожніють. Скуповують, як завжди, крупи, макарони тощо. Дефіцит бензину також діє на психіку. Зрозуміло, коли погано ворогу, це дуже добре. Але ж в окупації живуть тисячі людей. І їм зараз указують, хто в усьому винний. Вже є неприємні чутки про мирний автобус з Осипенко до Червоного Поля, який зачепив дрон. На тлі всього з’явилася пропозиція створити з місцевих мобільні групи по знищенню дронів. На жаль, не маю сумніву, що охочі є», – розповіла «Бердянськ 24» жителька міста. Сили оборони України підтверджують, що контролюють сухопутний коридор на Крим і блокують ворожу логістику. Речник Сил оборони півдня Владислав Волошин повідомив у коментарі «Бердянськ 24», що окупанти перефарбовують військову техніку та маскують авто під цивільний транспорт, зокрема фури з продуктами.«Роблять якісь там тенти, наносять зображення торгових марок, продуктів. Наприклад, якась мінеральна вода чи морозиво, робити щось на кшталт фур, прикривають різні цистерни, озброєння. Ви собі уявляєте, наприклад, їде транспорт, якась реактивна система залпового вогню, яка перефарбована під фуру з морозивом. Це їм мало вдається, наша розвідка їх виявляє і ми знищуємо», – розповів Волошин. Речник Української добровольчої арміїСергій Братчук  наголосив у коментарі «Бердянськ 24», що українські війська не атакують цивільний транспорт. Він зазначив, що саме окупаційна влада обмежила рух так званою расою «Новоросія» та використовує цивільні автівки як живий щит для перевезення військових вантажів.«Наразі проводиться масштабна військова операція «Логістичний локдаун». Мета такої операції виключно логістика постачання армії рф. Зокрема військова техніка, бензовози та склади. Окупаційна адміністрація навмисно сіє паніку серед мешканців Бердянська. Наші далекобійні дрони, зокрема Hornet, полюють виключно на паливозаправники, вантажівки зі зброю та бойові машини рф», – запевнив військовий. Він наголосив, що траса є законною ціллю ЗСУ, адже окупанти «офіційно перетворили її на головну артерію постачання південного угрупування своїх військ на фронті». Братчук запевнив, що міни, які використовують ЗСУ, самоліквідуються через певний час. Речник закликав жителів окупованої Бердянщини уникнути пересування трасою та триматись подалі від російської воєнної техніки.«Уникайте траси Р-280. Будь-який рух цивільного транспорту цією дорогою зараз є вкрай небезпечним через регулярну ліквідацію російських військових об’єктів на трасі та навколо неї. Окупанти навмисно пускають цивільні авто, намагаються їх змішувати з військовими колонами, щоб ховати за ними свої паливозаправники. Не треба заважати працювати Збройним силам України», – зауважив Братчук.

Окупанти звинуватили бердянку Ніку Гуїнь у держзраді. Її засудили до 12,5 років колоніїДівчину затримали в Москві в жовтні 2024 рокуГуїнь звинуватили у виконанні доручень українських структур. За даними росмедіа, вона наполягала, що не знала, для кого та навіщо виконує завдання. У дівчини конфіскували кілька мобільних телефонів та ноутбук, а також молоток для відбиття м’яса та ножиці. Про це «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу російського медіа «Медіазона».Пишуть, що в твіттері Гуїнь називала себе «громадянином Світу», але у 2016 році писала: «Іноді в мене таке враження, що коли я лайкаю фото знайомих з Азова зі зброєю, то мене знайдуть і розстріляють за це». Останнім часом Гуїнь працювала у стоматологічній клініці.«Нам дільничний сказав, щоб ми не здіймали галасу. Її забрали хлопці з краснодарського ФСБ – вона незадовго до зникнення їздила до Краснодарського краю. Запитання до неї виникли саме там. Зі мною та з колегами вони теж кілька разів спілкувалися», — розповідала Бі-бі-сі одна зі співробітниць клініки. Вона також стверджує, що через деякий час після затримання Гуїнь вийшла на зв’язок: «Я думаю, що просто давали під наглядом відповідати на повідомлення. Вони ще кілька місяців не афішували, що її заарештовано, тримали її на своїй квартирі», – розповіла колега Ніки.

«Я ДОВГО НЕ УСВІДОМЛЮВАЛА, ЩО БАБУСІ БІЛЬШЕ НЕМАЄ». ІСТОРІЯ БЕРДЯНКИ, ЯКА ПРИЙНЯЛА БІЛЬ ВТРАТИРедакція «Бердянськ 24» отримала лист від бердянки, в якому вона розповіла про втрату своєї дорогої людини.Моя остання поїздка додому, в рідний Бердянськ, була чи не найщасливішою. Я приїхала зі Львова навістити своїх рідних – батьків, тіток та бабусю. Кілька днів ходила до всіх у гості, хтось приходив до нас, ми багато розмовляли, їли та були абсолютно щасливими.В останній день мого гостювання я попросила батьків звозити мене в село до бабусі. Взяли смаколики та й поїхали. З бабусею говорили довго, згадували її молоді роки, сміялись та обіймались. Я запам’ятала, яка моя бабуся – колись велика та сильна – стала маленькою, тендітною, але теплою. Здається, її легко можна було взяти на руки, забрати з собою.На прощання вона сказала ту саму фразу, яку казала останні років 10: «Сподіваюсь, ми ще побачимось… якщо не помру». А я сказала свою: «Бабусю, ми ще побачимось і не раз».Та цього разу я помилялась. Це була наша остання зустріч, хоч тоді не хотілося в це вірити.Ми сіли в автомобіль, а бабуся виглядала у вікно, махала рукою нам на прощання. Я махала їй у відповідь та посміхалась. Серце в той момент підступно стиснулося, відчула сум, але одразу погнала з голови погані думки.А вже за два місяці після тієї зустрічі почалась клята війна. Я у Львові, мої рідні в Бердянську. Хтось виїхав, хтось залишився, бо поряд старенькі батьки, яких немає сил залишити.Час йшов. Бабуся постійно дзвонила, питала, як я. Щоразу її голос ставав тихішим, слабшим, хворобливішим. Вона все чекала, коли їх звільнять і ми знову побачимось. Бувало, навпаки, втрачала віру, казала, що, мабуть, скоро помре.А моє серце знову стискалося, як тоді, коли ми бачились востаннє. Це так складно – чути втомлений через війну голос своєї дорогої людини, якій не можеш допомогти, пообіцяти зустріч, запевнити, що все буде гаразд. Бо раптом не буде?Одного вечора батьки подзвонили з трагічною звісткою – бабусі більше немає. Вона жила тихо – померла теж тихо. Її знайшла донька. Бабуся обперлася об теплу стіну, і здавалося, що вона спить. Красива, сива, маленька.Ця новина застала мене на прогулянці біля парку. Я просто впала на коліна та розридалася. Серце стиснулося, як того разу, коли ми бачились востаннє. Тільки в рази сильніше. Люди проходили повз, дивилися і йшли далі. Ніхто не запитав, що сталося. На вулиці війна – всім все ясно без слів. Втрата. Втрата близької людини.Та найболючіше в цій історії те, що ви роками не зможете усвідомити до кінця, що цієї людини більше немає, бо не попрощалися. Вас не було тоді, коли священник читав молитву. Вас не було, коли домовину всім селом супроводжували на кладовище. І тоді, коли треба було підійти та востаннє доторкнутися, поцілувати, сказати: «Я люблю». Вас там не було.У свій день народження я на кілька секунд зловила думку: «Цікаво, а коли бабуся привітає?». Майже одразу – те знайоме відчуття, коли всередині все стискається. Бабуся не привітає вже ніколи.Я довго жила з відчуттям незавершеності цієї історії, і вона мене роз’їдала. Аж поки не пішла до церкви поставити свічку за спокій її душі, не попрощалася подумки, не відпустила. Простий ритуал, який заспокоїв і мою душу.Ми майже ніколи не говоримо про це, але кожен, хто має в окупації літніх родичів, – колись, на жаль, втратить їх. І з цією порожнечею доведеться жити. Бо відпускати людину, з якою не зміг попрощатися особисто, – надзвичайно боляче. Але цей біль не означає, що історія перервалася. Він лише підкреслює вашу велику прив’язаність, безмежну близькість та любов, яку не здатна відібрати жодна окупація. Поки ми пам’ятаємо тепло їхніх рук – вони залишаються з нами, навіть якщо останнє прощання відбулося лише подумки.