BRD24 - Бердянськ 24

МЕШКАНЦІ ОКУПОВАНОГО БЕРДЯНСЬКА ЗМУШЕНІ ЗВЕРТАТИСЯ ОНЛАЙН ДО ЛІКАРІВ НА ПІДКОНТРОЛЬНІЙВ окупованому Бердянську бракує лікарів і обладнання, тому частину пацієнтів лікують фактично дистанційно – родичі передають їхні аналізи на підконтрольну територію, де медики коригують призначення. Так живе і 55-річна Катерина, яка не може отримати базову допомогу у своєму місті.Катерина живе в окупованому Бердянську й ніколи не думала, що одного дня лікування перетвориться для неї в складний маршрут між двома реальностями. У місті, де люди виживають під тиском російської армії, медицина опинилася на межі існування. Обладнання майже не оновлюється, фахівців бракує, а ті, що залишилися, працюють так повільно й нерегулярно, що потрапити до них стає майже неможливо.«Потрібен був один вузький спеціаліст, а їх у місті всього двоє. Один з них весь час десь ходить, приймає по кілька людей на день, і з ним просто нереально зустрітись. Я чекала від ранку до обіду, не змогла потрапити до лікаря і пішла додому. Наступного разу історія повторилася», – каже Катерина.  Другий лікар, до якого Катерині все ж вдалося потрапити, викликав у сім’ї ще більше тривоги. Призначене лікування не лише не допомагало, а й погіршувало стан жінки.«Вона почала скаржитися, що їй стає гірше. Дозування ліків виглядали дивно, тому я забрала її аналізи, УЗД, виписки й понесла нашому лікарю тут, у Львові. Просто щоб зрозуміти, чи правильні дози назначив лікар», – каже сестра жінки, яка проживає у Львові.  Лікар на підконтрольній території одразу побачив помилки в призначеннях. Скоригував терапію, порадив повторити деякі аналізи, зробити додаткове обстеження, стежити за симптомами. Катерина не може покинути Бердянськ, тому рідні фактично стали для неї «мостом» між двома сторонами. Вони отримують рекомендації, передають їх телефоном, фотографують результати та знову відсилають назад.Через дефіцит фахівців у місті людям доводиться шукати поради поза межами окупації. У Бердянську практично не лишилося профільних спеціалістів: багато хто виїхав у перші місяці, інші виїхали пізніше через тиск чи страх. Ті, що працюють, часто мусять обходитися старим обладнанням, нестачею медикаментів і постійними перебоями з водою й електрикою.Візит до лікаря може тривати лічені хвилини, а обговорення лікування зводиться до коротких фраз без пояснень. Через це люди або лікуються самостійно, або намагаються знайти когось, хто зможе перевірити їхні аналізи дистанційно – кажуть місцеві. Катерина сьогодні повністю залежить від консультацій лікаря, який знаходиться далеко від її міста. Він уважно відстежує всі зміни в аналізах, переглядає фото з записів лікарів у Бердянську, пояснює, що означає кожен показник. Каже, що без дообстежень неможливо призначити безпечне лікування, але робить усе, що може, в таких умовах.«Там ніхто тобі нічого не пояснить. Просто скажуть приймати те, що скажуть, і все», – говорить родичка. Страшно уявити, скільки людей щодня не отримує нормальної медичної допомоги, або ж їхні діагнози не вірні.

БЕРДЯНСЬКІ ВЕТЕРАНИ ОТРИМАЮТЬ 2 МІЛЬЙОНИ ГРИВЕНЬ НА ВЛАСНЕ ЖИТЛОЦе стане можливим в межах нової державної програмиУряд запускає житлову програму для військових-ВПО з тимчасово окупованих територій. 24 листопада набирає чинності Постанова Кабінету Міністрів України №1176 від 22 вересня 2025 року, яка передбачає житлову підтримку захисників. Про це «Бердянськ 24» дізнався з сайту Верховної Ради України.Бердянці з числа учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни, які мають статус внутрішньо переміщених осіб, зможуть отримати грошовий ваучер на суму 2 мільйони гривень для придбання або будівництва житла. Подати заяву з 24 листопада можна буде через Дію, а наступним етапом – через ЦНАП або нотаріусів. Термін розгляду – до 30 днів.Отриманий ваучер можна використати для купівлі або будівництва житла протягом п’яти років з дати його видачі. Якщо вартість житла перевищує 2 мільйони гривень, різницю можна сплатити власним коштом або залучити іпотеку. Ваучер також дозволяє сплатити перший внесок або погасити вже наявну іпотеку.

БЕРДЯНСЬКА АДМІНІСТРАЦІЯ МАЄ ОДИН З НАЙБІЛЬШИХ БЮДЖЕТІВ СЕРЕД ОКУПОВАНИХ ГРОМАДВидатки БМВА складають понад 360 млн грн за пів рокуСукупний річний бюджет окупованих громад у 2025 році майже 14 млрд грн. Найбільші кошториси на ТОТ Запорізької області в Енергодарської, Мелітопольської та Бердянської. Бюджет БМВА за першу половину 2025 року склав 362,7 млн грн. Це на 30 мільйонів більше, ніж у Маріупольської. Про це «Бердянськ 24» дізнався з дослідження руху «Чесно».84% надходжень релоковані адміністрації отримують з держбюджету. Серед основних статей видатків – допомога Силам оборони, освіта та забезпечення діяльності органів влади. Крім базової дотації, у 2025 році для 107 тимчасово окупованих і деокупованих громад передбачена додаткова дотація на здійснення повноважень органів місцевого самоврядування, що зазнали негативного впливу у зв’язку з великою війною. Закон передбачає додаткову дотацію в розмірі 36,5 млрд грн.Другою за розміром статтею надходжень до бюджетів є податки – 11%. Найменшу частку складають неподаткові надходження – менше ніж 2%. Йдеться про доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, власні надходження бюджетних установ.Бюджет Бердянської МВА за першу половину 2025 року склав 362,7 млн грн. Це на 30 мільйонів більше, ніж у Маріупольської.Найбільшою статтею видатків окупованих громад є міжбюджетні трансферти – 2,6 млрд грн (38,3%). Ця стаття передбачає виділення субвенцій з місцевого бюджету державному на підтримку ЗСУ. В частини громад міжбюджетні трансферти становлять левову частку витрат. На другому місці в витратах релокованих адміністрацій освіта.Найменше грошей окуповані громади витрачають на житлово-комунальне господарство. Це 66 млн грн на всі ТОТ. З них 14 витратила влада сусіднього Маріуполя на ведення реєстрів збитків і зруйнованого майна, підтримку комунальних підприємств і технічне обслуговування інженерних мереж об’єктів соціального житла. Однією з ключових проблем є відсутність прозорості та участі громадян у бюджетному процесі релокованих влад. Мешканці фактично виключені з ухвалення фінансових рішень, а відкриті консультації та громадські слухання не проводяться. Дані про доходи і видатки бюджетів часто неповні або взагалі не оприлюднюються, що унеможливлює громадський контроль і підзвітність. Частина військових адміністрацій навіть не відповідають на інформаційні запити, зазначили в «Чесно». Навколо адміністрацій ТОТ точаться суперечки щодо потреби їх скорочення, дехто не вбачає потреби утримання влади непідконтрльних територій. Втім однстайної думки щодо цього питання немає, ба більше. на загальнодержавному рівні його не порушували.«Що стосується оптимізації військових адміністрацій ТОТ, то можу сказати тільки свою персональну точку зору: я є прихильником оптимізації до рівня району, з метою зменшення видатків. Втім, знаю, що є протилежна точка зору, що це прямо вплине на роботу таких ВА з ВПО», – зазначив голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою Віталій Безгін.

🔐🔒🔓 Подкаст 68 – «Плани лише на завтра». Чому ми перестали планувати своє життя та як до цього повернутися?У цьому випуску ми обговорюємо чи дійсно внутрішні переселенці не будують планів на життя та не прогнозують своє майбутнє. Говоримо про те, чому так сталося, чи стосується це лише ВПО та як повернути контроль над своїм життям.🔓Коли ти ВПО, ти плануєш своє життя лише на завтра. Але навтіь так у ньому не впевнений.🔓Наші плани обмежуються робочими справами та побутом. Мріяти ми майже перестали.🔓Планування можливе лише коли ти маєш впевненість у собі, але разом з тим саме планування дає тобі цю саме впевненість. Будування планів, як якір і зниження тривожності, як символ контролю над своїм життям.🔓Рух маленькими кроками. Плануємо не на рік вперед, а на тиждень. Головне, повернути собі контроль і розуміння, що саме ми керуємо своїм життям.🔓Ми вже не знаємо, ким хочемо бути через 5 років, але точно знаємо якими варто бути. Головне у важкі часи не втратити себе та не зрадити своїм цінностям.Матеріал створено у межах участі в конкурсі «Співпростір», за підтримки ГО «Ю-Хартс Україна» та Kormotech»

ЖИТТЯ В РАМКАХ ДОГОВОРУ: ІСТОРІЯ БЕРДЯНКИ ПРО ОРЕНДОВАНУ СТАБІЛЬНІСТЬВійна навчила нас жити в «тимчасовому» режимі. Але для переселенців ця тимчасовість перетворилась на нову реальність – із чужими стінами, правилами і постійним страхом не вгодити і втратити дах над головою. Історія бердянки Анастасії – про життя в орендних умовах, де іноді складно відчути, що ти вдома.Всі імена наших героїв змінено задля їхньої безпекиНастя вже четвертий рік живе в статусі переселенки. За цей час вона тричі змінювала житло.«Кожен такий переїзд – наче невелике переселення в межах великого. Або – чергова маленька втрата, яка лише посилює головну. Пакети, коробки, валізи, нові стіни, нові крани, нові сусіди – і новий власний, якому потрібно сподобатись»– розповідає Настя. Дівчина каже, що навчилась жити в «орендному режимі»: мінімум речей, максимум обережності. Але це відчуття, ніби живеш не по-справжньому, не минає.«Я наче гість у власному житті. Постійно боюсь залишити слід. Хочу поставити полицю для книг – і відразу думаю:«А чи можна тут вбити цвях?»В одній квартирі власниця просила узгоджувати з нею всі такі питання. І з одного боку – розумію: це її майно. А з іншого – почуваєш себе, як дитя, яке має просити дозволу про кожен крок. Хочеш полицю – спитай.Перефарбувати стіну на балконі – спитай.Завести кота – тут, власне, можеш навіть не питати.Коли я шукала нову квартиру то знову наткнулась на всі ці умови. Туди не хочуть з дітьми, туди з тваринами, у тих «якось жили переселенці, які не заплатили». І тобі доводиться виправдовуватись, пояснювати, що з тобою так не буде. І так неприємно від цього стає.Ніби ти якийсь неправильний, бо з тим, що маєш – ти не підходиш.Треба бути іншим, правильним, стерильним якимсь.» Настя вже не рахує, скільки грошей і сил вклала в чужі квартири. Міняла зламані замки, фарбувала стіни, облаштовувала і створювала затишок.Дівчина щоразу нагадує собі «Не прив’язуйся. Це не твоє».І все одно прив’язується.До балкона, де зручно пити каву.До ранкового світла, яке заповнює кімнату.До сусідського собаки, що весело зустрічає на сходах.Прив’язується, бо й у цьому «тимчасовому» режимі хочеться відчувати постійність.«Кожна зміна житла – це наче втрата контролю.Ти ніби постійно на випробувальному терміні. Тому й живеш максимально тихо й правильно, аби не зруйнувати хитку стабільність.Але, по-чесному, хочеться більшого розуміння від власників.Ми не лише орендарі, а ще й люди.» Настя мріє про свій дім. Не великий і розкішний, а такий, де можна без страху прибити цвях.І більше ні в кого не питати дозволу на своє життя.

🔐🔒🔓 Подкаст 67 -  «Без тварин і переселенців». Упередження, які існують про переселенцівУ цьому випуску говоримо про фейки та наративи щодо ВПО. В деяких випадках переселенців звинувачують, в деяких недовіряють, іноді ігнорують, а іноді – ставляться агресивно. Проте всі вони говорить про недостатню обізнаність людей про життя переселенців і їх проблеми. 🔓 ВПО постійно «качають» права, але чому люди віришили, що переселенці ні на що не заслуговують.🔓 Переселенцям забагато дають. Та чи знають люди, що виплати залишили одиницям, а гуманітарку отримують пільговики на свята?🔓 ВПО мають бути вдячними за прийом у нових громадах і «знати своє місце». Адже вони не місцеві. Та чи впевнені ви, що завжди будете жити у себе вдома?🔓 Біженці та внутрішні переселенці мають бути бідними. Але бути переселенцем не значить бути «обідраним». Всі коштовності ВПО зароблені чесною парцйею і, часто, це єдине, що в нас залишилось.🔓 Жителі півдня принесли в країну війну. Думка, яка перекладає відповідальність з країни-агресора на своїх, на українців.

🎨 НАМАЛЮЙ МРІЮ ТА ОТРИМАЙ ПОДАРУНОК. БЛАГОДІЙНИЙ ПРОЄКТ ДЛЯ ДІТЕЙ ВПОВсі учасники отримають подарункиГО «ВПО України» реалізує проєкт «Моя мрія», до якого запрошують долучитися усіх діте-перселенців. Акцію приурочують до Всесвітнього дня захисту дітей (20 листопада) та зимових свят: Дня Святого Миколая, Різдва й Нового року. Участь у проєкті можуть взяти діти віком від 3 до 14 років. Про це «Бердянськ 24» дізнався з тг-каналу громадської організації.Що потрібно зробити?🔸 Намалювати свою мрію.🔸 Коротко (2–3 речення) розповісти про неї.🔸 Заповнити цю анкету та прикріпити малюнок за ЦИМ ПОСИЛАННЯМ (реєструвати одну дитину можна лише один раз і з одним малюнком. Якщо у вас декілька дітей – кожну реєструйте окремо (один раз) і з індивідуальним малюнком)За можливості, якщо у вашому місті є осередок ГО «ВПО Україна», просять також занести малюнок особисто. Контакти осередків тут: https://t.me/vpoukraine24Всі діти-учасники отримають у подарунок солодощі. А малюнки об’єднають у велику «КАРТУ МРІЙ» маленьких ВПО.

БІЛЬШЕ ДОВІРИ ЧИ ВІДЧУЖЕННЯ? ЩО БЕРДЯНЦІ ВІДЧУВАЮТЬ НА ЧЕТВЕРТОМУ РОЦІ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ – ОПИТУВАННЯНаша редакція поцікавилась у бердянців як вони відчувають взаємодію між людьми. Стало більше довіри чи навпаки?Для когось війна стала точкою єднання, для когось моментом, коли світ остаточно розпався на «своїх» і «чужих».«Любові до міста стало більше… Розуміння, наскільки воно було чудове», – написав один із бердянців. Цю фразу підхопили інші. Багато хто зізнається, що саме після втрати рідного міста відчули, наскільки глибоко воно в них укорінилося.Розлука з домом, запахом моря, вулицями, де проходило дитинство, пробудила не лише тугу, а й вдячність. Війна забрала Бердянськ фізично, але повернула його в серце як спогад.Та поруч із цими словами лунають інші – сповнені недовіри.«Більше відчуження, ніж зближення». «Відчуження. Бо ми тут чужі… І завжди такими будемо для місцевих». Для багатьох переселенців це стало новою реальністю. Вони втратили не лише дім, а й відчуття приналежності. У нових містах доводиться починати все з нуля, і навіть серед тих, хто говорить тією ж мовою, часто виникає відчуття холодної дистанції. Люди закриваються, бо бояться болю, зради, непорозуміння.«Усі показали своє істинне лице. Багато непотрібного відсіялося. Довіряти людям – себе не поважати. Кожен діє у своїх інтересах» – пише бердянець. Після кількох років життя у стресі, невизначеності й страху людська психіка переходить у режим захисту. Ми інстинктивно віддаляємось, зменшуємо коло довіри, щоби вберегти себе. Для когось це стає бронею, для когось пасткою самотності.Та навіть серед цієї недовіри залишаються люди, які тримаються один одного.«Мої друзі не зганьбились, навіть ті, хто в окупації. Ми вистоїмо разом. Бердянськ – це Україна!» Там, де довіра вижила, вона стала ще міцнішою. У спільному досвіді болю народилася нова форма близькості – через випробування.З психологічної точки зору, ці протилежні реакції природні. Травма ніколи не робить людей однаковими. Для одних вона відкриває глибину емпатії, люди стають ближчими, бо знають, як боляче, і не хочуть завдавати болю іншим. Для інших навпаки травма стає межею. Вони замикаються, бо кожне нове знайомство здається потенційною втратою.У цьому й полягає парадокс війни. Вона одночасно роз’єднує і об’єднує.Одні будують мости, інші мури. Але всіх об’єднує одне – пам’ять про Бердянськ, який став символом того, що втрачено, і тим, заради чого хочеться вистояти.

🔐🔒 🔓Подкаст 66 - «Після війни буду сміятися». Синдром відкладеного життя, або коли час знімати себе з «паузи»В новому випуску обговорюємо чому ми заборонили собі радіти та що втрачаємо з вибором рутини та існування замість насолоди та життя🔓 Ми зупинили своє життя на 2 тижні, але вони перетворилися на роки. В який момент ми заборонили собі радість?🔓 Хто вирішує, коли час знімати твоє життя з паузи? Адже воно не чекає, воно триває з тобою чи без тебе.🔓 «Провина» в національному коді. Або чому українці поколіннями звикли відкладати життя на потім, а все найкраще на той самий день, який може ніколи не настати.🔓 Засудження соціуму за спробу жити. Говоримо про те, що кожен попри все має право бути щасливим та має дозволити собі радіти життю. 🔓 Ялинка завжди на часі? Немає подій, які не на часі, нічого не можна відкладати на потім, ні весілля, ні народження дітей, ні мандрівки, ні шопінг. Адже життя це ми в моменті.🔓 Життя на паузі в окупації. Чому тим, хто зараз на ТОТ особливо важливо дозволити собі радіти.

«1000 РАЗІВ ПРОЧИТАЛА СМС, ЩО МІЙ КОСТІК ЗВІЛЬНЕНИЙ». ДРУЖИНА БЕРДЯНЦЯ, ЯКОГО ПОВЕРНУЛИ З ПОЛОНУ, АННА САВОН РОЗПОВІЛА, ЩО ЇЇ ТРИМАЛОНа початку місяця, під час обміну полоненими, повернувся захисник з Бердянська Костянтин Савон. Чоловік провів у російській неволі близько 3,5 років. Весь цей час на нього чекали дружина та доньки. Про життя в невідомості та емоції від звістки про повернення чоловіка «Бердянськ 24» розповіла Анна Савон.«Сказав, щоб я не хвилювалась, що ми скоро побачимося»Бердянець був командиром відділення у ВМС ЗСУ, боронив Маріуполь і вийшов у полон в травні 2022 року з «Азовсталі». Його дружина Анна розповіла, що зв’язку з Костянтином майже не було.«СМС почали надсилати один одному після того, як хлопці зайшли на «Азовсталь». До цього тільки передавали комусь по рації, що живий. Перед виходом у полон він подзвонив і сказав щоб я не хвилювалась, що ми скоро побачимося…», – згадала жінка. Про полон Костянтина сім’я дізналася з російських новин. Хтось з побратимів переслав жінці його фото. Втім інформації про місце утримання було обмаль. Головним джерелом звісточок від чоловіка стали звільнені полонені, яких утримували разом з Костянтином.«Він жодного разу не дзвонив, писав декілька разів. Про це він мені вже сам розповідав, але жодного листа я не отримувала», – розповіла бердянка. Звістка, на яку чекали рокамиЖінка каже, що коли була можливість, щотижня ходила на акції на підтримку військовополонених. Щодня сім’я чекала повідомлення про повернення Костянтина.«Коли дізналася, що обміняли, дуже емоційно сприйняла, кричала, саме кричала від радості! Не могла всидіти на місці. 1000 разів прочитала СМС, що мій Костік звільнений», – поділилася Анна. Вона розповіла, що чоловік дуже схуд і має певні проблеми зі здоров’ям. Попереду обстеження та реабілітація, втім психологічно захисник тримається та навіть жартує.Як тримаються рідні полонених?Анна поділилася, що допомагало їй триматися ці 3,5 роки та не переставати вірити в повернення коханого.«Тримали діти, вони в нас неймовірні. Я трималася по різному, перший рік був дуже важким, потім почала сама себе витягувати, іноді по пів дня ходила пішки. По-перше, робота з психотерапевтом. По-друге, я вирішила, що в війну мені допоможе багато вчитися. Я вступила до двох вишів на психотерапевта. Це те, що мені було потрібно. Я зараз пишаюся собою, дійсно, що я це роблю й буду допомагати», – пояснила жінка. Також порятунком стала спільнота рідних військовополонених. Анна розповіла, що в організації «Серце Азовсталі» допомагали психологічною підтримкою, а також надавали путівки на відновлення в санаторій. Але найціннішим виявилося спілкування з тими, хто має такий саме біль.«У нас є група підтримки з дівчатками, які вже дочекалися, і тими, хто досі чекає. Ми зустрічаємось щотижня, підтримуємо одна одну. На жаль, люди не знають як підтримати в такій ситуації, де краще промовчати. Тож ми знайшли цю групу підтримки, дуже товаришуємо з дівчатами. Хочеш плакати – плач. Хочеш злитися – злись. Хочеш сваритися – лайся. Тобі точно ніхто нічого поганого не скаже. Я шукала себе там і там я себе знайшла», – значила бердянка. Два роки тому разом з молодшою донькою Анна повернулася до України, рік тому приїхала старша донька. Жінка запевняє, що хоч і не вдома, але на батьківщині краще.«Бували моменти, коли віра й надія зникали. Але у мене все відбувалося по колу. І щойно приходила звістка з полону, що він живий, то віра знову оживала», – розповіла бердянка.