Чому мамині слова досі так зачіпають?

Тобі давно не сімнадцять.

У тебе своє життя.
Свої діти.
Свої рішення.
Ти сама знаєш, яку сукню вдягнути, куди поїхати, з ким дружити і як тобі жити.

А потім приходиш до мами.

— Ой, ти щось поправилась.
— А що це за сукня?
— Я б на твоєму місці так не робила.
— Ну я ж тобі добра бажаю…

І наче нічого страшного не сталося.

А всередині — раз.

І ти вже дивишся на себе іншими очима.

Може, справді зі мною щось не так?
Може, мама права?
Може, я знову зробила щось не так?

І найцікавіше, що мама справді може бажати тобі добра.

Просто її уявлення про те, що для тебе добре, народилося з її життя. З її досвіду. Її страхів. Її правил.

А твоє життя — інше.

І дорослішання іноді відбувається не тоді, коли ми залишаємо батьківський дім.

А тоді, коли можемо почути мамине:

— Я ж тобі добра бажаю.

і всередині спокійно відповісти:

— Я знаю, мамо. Дякую.
Але тепер я сама знаю, що добре для мене.

.

🌿 Маленька практика

Якщо сьогодні почуєш чиюсь думку про те, якою тобі треба бути, не поспішай сперечатися чи виправдовуватися.

Зупинися на мить і запитай себе:

— А що про це думаю я?
А чого хочу я?

.

🌿 Лагода на сьогодні

— Я можу любити маму і не погоджуватися з нею.

— Мені можна мати свій смак, свої рішення і свої бажання.

— Мені не потрібно доводити, що я хороша донька.

— Мама може мати свою думку.

— А я — своє життя💛

Я та моя родина перебуваємо під захистом Творця 🙏

З любов'ю,
Аліна Бражененко 💛

#лагода #відносинизбатьками
https://www.instagram.com/reel/DdaihcWFCCG/?stkn=end2dHBweWRyZDJh