Павло Жебрівський: «не журись! Бо все так не буде».Війна загалом — і ракетні тортури московіі над Україною, і підступні оборудки щодо наших надр, і бидланство «німецьких хлопчиків» у Білому домі з їхнім тарифним мазохізмом, і поява на політичній мапі Європи нових гравців — як-от канцлер Німеччини Мерц чи Папа Лев, нових «масок», як-от новий президент Польщі чи екскандидат у Румунії Симеон-Джорджеску — все це інколи змушує подумки промовити сакральне:Світ, зупинись… Я — тут поки зійду.Не втрачати оптимізм і надію допомагає розуміння: ані з планетою, ані з нами все це — не вперше.Цього місяця своє 80-ліття відзначає Організація Об’єднаних Націй.Саме вона свого часу стала своєрідною вакциною від самознищення всієї цивілізації. І тому саме сьогодні, коли світ знову стоїть на історичному зламі, ми — вільні духом — віримо: у такі моменти нам відкриваються нові можливості. Для ідей. Для вчинків. Для створення спільнот, здатних долати негоди й захищати наш спосіб життя.Союзи між державами рідко бувають довговічними. Ліга Націй, Протестантська унія, Союз трьох імператорів, Священний союз — усі вони зникли через конфлікти особистостей їхніх очільників. На цьому тлі ООН — справжнє виключення.Але саме зараз світ знову стикається з тим, проти чого ООН і була створена.Про це читайте детальніше у повному дописі Павла Жебрівського за посиланням.