​​Про інтерв’ю Юлії Мендель Такеру Карлсону…Є велика різниця між професійною роботою прессекретаря і моментом, коли людина починає вірити у власну «особливу роль» поруч із владою.Молода дівчина отримує доступ до президента, до внутрішніх процесів, перемовин, розмов, бачить частину державної кухні, чує окремі речі про політику, міжнародні контакти, особисте життя, родину, атмосферу всередині . І в якийсь момент у декого виникає ілюзія, що вона уже не просто працівниця, а людина, яка «впливає», «радить» і «вирішує».А інколи навіть починає думати, що саме вона створила цей образ президента для суспільства і безпосередньо впливає на те, як його бачить країна та світ.А далі після звільнення — класика інформаційного жанру: книги, інтерв’ю, медійність, спроба побудувати власну кар’єру вже на доступі до чужого кабінету та чужого особистого життя.Але є речі, які не можна робити під час війни.Колишня прессекретарка українського президента виходить на майданчики людей, які роками просували вигідні Кремлю меседжі. І дає інтерв’ю Такеру Карлсону — одному з головних ретрансляторів російських наративів у світі — це не про свободу слова.Це про власні амбіції та бажання залишатися в центрі уваги будь-якою ціною.У комфортних студіях Америки будує власну медійність на темах війни, влади та внутрішніх процесів держави.І найгірше, що в таких інтерв’ю під удар ставлять Україну.І тут головне питання: це зрада чи просто власна вигода, яка виявилася важливішою за Україну?