Чесно кажучи, іноді так шкодую, що прожив ці чотири роки війни саме так, і не виїхав нікуди. Перші два, мабуть, роки взагалі присвятив тому, щоб допомогти всім, чим тільки можу. Як армії і простим людям (втім, це і зараз важливо), так і владі/державі, не дивлячись на моє ставлення. І знали би ви, в яких умовах я це робив/роблю, то охуїли б. Може, колись. Це вже потім, після невдалого контрнаступу, інформаційна бульбашка почала потихеньку лопатися та розпадатися. І правда, ще далеко не вся, але принаймні почала просочуватися та обговорюватися в суспільстві. І, о диво, виявилося, що влада/політики/чиновники/бізнесмени всі ці чотири роки війни крали та брехали. Майже всі крали і брехали і робили щось тільки зі гроші. І окрім того, що в тебе всередині, в голові трапився якийсь психологічний злом, ще з'являється відчуття розчарування та жалю. І станом на зараз я заздрю тим, хто одразу все зрозумів і зміг побудувати своє життя і майбутнє десь за кордоном. Хоч і люблю свою країну. Але з цією владою, цією корупцією, цією системою майбутнього тут просто немає.