сторінки натхнення📚

як можна сумувати за тим, на що завжди тільки скаржився Книга: Один плюс одинАвтор: Джоджо МойєсВидавництво: ксдкількість сторінок: 373час читання: 28.01 — 31.01жанр: #романскорочена анотація:Джесс ледь зводить кінці з кінцями, виховуючи дітей і хапаючись за будь-який заробіток. Ед - успішний айтівець, який має все, крім сенсу життя. Вона прибирає в його домі, і ця випадкова зустріч двох самотностей стає для обох шансом нарешті вибратися з власної прірви. мої враження:це була приємна книга з хорошими персонажами. не скажу, що сюжет особливо цікавий - він на любителя.звичайний роман без ідеалізації, читається легко, мені подобається стиль письма Джоджо Мойєс.але водночас сам сюжет здався не надто захопливим.проблема на проблемі -> їх вирішують -> знову проблема -> і знову рішення.з одного боку, добре, що всі труднощі героїв зрештою розв’язуються.з іншого - десь усе надто ускладнено, а десь, навпаки, вирішується занадто просто.ти читаєш про серйозні, як здається героям, проблеми у стосунках,а потім вони випадково зникають таким легким способом, що в реальному житті в це важко повірити.це була випадкова книга - її ніколи не було в моєму уявному списку читань.але як варіант, щоб просто відпочити - цілком нормальноОцінка: 3/5 ⭐️#відгук #одинплюсодин

Про одних складали цілі епічні поеми, про інших - лише куплет Книга: Пісня Ахілла Автор: Медлін МіллерВидавництво: віваткількість сторінок: 368час читання: 10.01 — 26.01жанр: #роман #фентезі (міфологічне фентезі з елементами історичного роману та любовного роману)анотація:Патрокл — вигнаний, сором’язливий принц із великим серцем. Ахілл — безстрашний воїн, син морської богині. Їхня дружба зароджується в юності, коли обидва ще не знають, ким їм судилося стати. Спільні тренування, навчання у кентавра Хірона, тихі розмови на самоті — усе це зрощує між ними зв’язок, який поступово переростає у кохання.Та коли над Грецією нависає війна, а Ахілла кличе слава, на них чекає шлях, сповнений випробувань. Їхнє кохання — ніжне й віддане — опиняється у вирі битв, честі, жорстокої слави й вибору, який назавжди змінить хід історії. мої враження:«Пісня Ахілла» — це повільна, болюча й ніжна історія. на початку вона потребує терпіння, але з часом віддячує сильними емоціями. це книга не так про богів і війну, як про любов — ту, що стає сенсом життя і водночас веде до загибелі.я не мала до цієї книги жодних очікувань. хотілося, щоб вона сподобалася, але нічого особливого я від неї не чекала. тема грецьких богів мені ніколи не була близькою, тож спочатку я навіть не планувала її читати.читалася книга повільно. перші 70–80 сторінок далися важко, їх просто треба пережити. після цього стало значно цікавіше. були моменти, коли не хотілося читати далі, але подій достатньо, щоб не кинути книгу.найбільше мені сподобалася лінія Патрокла й Ахілла. спочатку вони друзі, потім — пара, а згодом стають чимось більшим, ніж просто закохані. вони були готові загинути одне за одного. увесь час читання я просто хотіла, щоб вони були щасливі. вони довіряли одне одному й багато говорили — і це було важливо.«Я міг впізнати його за одним лише дотиком, запахом; я впізнав би його наосліп, за тим, як він дихає чи як його ноги торкаються землі. Я впізнав би його навіть у смерті, у часи, коли конатиме світ» Патрокл — мій улюблений персонаж у цій книзі. добрий, щирий і вірний. він був хорошим другом і людиною, яку неможливо не полюбити.Ахілл теж мені подобався. він упевнений у собі, але часто стриманий і тихий. він не хотів іти на війну, але його змусили.війна сильно його змінила, проте поруч із Патроклом він залишався собою.спойлер: я все ж виню Ахілла у смерті Патрокла. так, Патрокл теж винен частково, але Ахілл міг допомогти війську і цього не зробив, хоча Патрокл його просив.Фетіда мені не сподобалася зовсім. я розумію, що вона хотіла захистити сина, але було очевидно, що Патрокл був для Ахілла найважливішим. вона постійно намагалася зруйнувати їхні стосунки, і без неї багатьох проблем просто не було б.Брісеїда викликала лише жаль. вона була доброю й світлою, але зовсім не заслуговувала на такий фінал.приблизно за 50 сторінок до кінця я не хотіла читати далі, бо розуміла, чим усе закінчиться. Я плакала. раніше бачила багато відгуків про сльози після цієї книги, але не думала, що буде настільки болячеОцінка: 5/5 ⭐️#пісняахілла #відгук

«Повернення Рейчел Прайс»Шістнадцять років тому Рейчел Прайс зникла, залишивши дворічну доньку Бел в автівці на узбіччі. Її давно вважають загиблою, та соцмережі раз по раз повідомляють про «появи» жінки в різних куточках світу. Коли родині пропонують зняти документальний фільм про зникнення, Бел змушена повернутися до болісного минулого. І саме тоді Рейчел несподівано з’являється. Її історія здається неймовірною — але чи правдивою? Поки камери працюють, Бел має з’ясувати істину. «Зимове сонцестояння»Кілька людей, кожен зі своїми втратами й надіями, опиняються у мальовничому шотландському містечку Крейґан. Елфріда тікає від самотності, Оскар жертвує мріями заради сім’ї, Керрі намагається врятувати племінницю, Сем починає життя з нуля. У найкоротший день року їхні долі перетнуться, щоб змінитися назавжди. «Божественні супротивники»Боги знову розпочинають війну, а людство опиняється на межі загибелі. Вісімнадцятирічна Ірис Віннов влаштовується до газети, щоб урятувати родину, й несподівано вступає в магічний зв’язок зі своїм холодним суперником — журналістом Роменом Кіттом. Листи, друкарські машинки та заборонене кохання стають їхньою зброєю у війні богів. Чи зможуть вони зберегти почуття, коли на кону — доля світу? «Не озирайся і мовчи»Чотирнадцятирічний Марк після переїзду стає жертвою жорстокого цькування у школі. Після загадкової загибелі двох підлітків хлопця починають звинувачувати ще більше. Знайомство з дівчиною Сонею відкриває йому шлях у таємний світ, прихований у ліфті їхнього будинку. Але ця пригода виявляється значно небезпечнішою, ніж Марк міг уявити.

Григорій Епік народився 17 січня 1901 року в селі Кам’янка поблизу Катеринослава в родині робітника. Закінчив сільську школу, з 1916 року працював конторником у залізничних майстернях. За участь в антигетьманському повстанні був звільнений з роботи. У 1919 році став добровольцем Першого Новомосковського повстанського полку й брав участь у революційних подіях.На початку 1920 року вступив до більшовицької партії, працював у ревкомі Кам’янки, згодом у Полтаві — інструктором політпросвіти, секретарем і головою повітового виконкому.З 1922 року працював у культвідділі окружкому КП(б)У та губкомі комсомолу. У 1924–1926 роках був головним редактором видавництва «Червоний шлях» і ДВУ в Харкові, навчався в Інституті марксизму-ленінізму. З 1933 року повністю присвятив себе творчій роботі.Епік активно долучався до культурно-просвітницького життя, входив до Спілки селянських письменників «Плуг», згодом став членом ВАПЛІТЕ під проводом Миколи Хвильового. У червні 1934 року під час партійної чистки його виключили з КП(б)У, звинувативши в опорі партійній лінії та підтримці «націоналістичних елементів».📝 У творчості письменника виразно простежується духовна еволюція. Серед найважливіших творів — повість «Восени», де показано тип комуніста-переродженця, роман «Без ґрунту», спрямований проти кар’єристів і пристосуванців, роман «Перша весна» (1931), у якому правдиво зображено опір селянства колективізації, а також прокомсомольський роман «Петро Ромен» (1932).⛓ 5 грудня 1934 року Григорія Епіка заарештували за звинуваченням у приналежності до вигаданої націоналістичної терористичної організації разом із Миколою Кулішем, Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Валер’яном Поліщуком та іншими. На відміну від багатьох колег, Епік визнав усі звинувачення. Його лист із покаянням до наркома В. Балицького був публічно зачитаний Постишевим на пленумі Спілки письменників України.Письменника засудили до 10 років ув’язнення й відправили на Соловки. У листах до дружини він демонстрував показну лояльність, повідомляв про роботу над «Соловецькими оповіданнями», які згодом сам знищив, усвідомивши марність спроб врятуватися.У жовтні 1937 року трійка УНКВС Ленінградської області переглянула справу й винесла смертний вирок. 3 листопада 1937 року Григорія Епіка розстріляли в урочищі Сандармох. Родині повідомили неправдиву дату смерті — 28 січня 1942 року.У 1956 році письменника посмертно реабілітували за відсутністю складу злочину#біографія

який сенс заглядати в майбутнє, якщо в будь-яку хвилину вони можуть загинути під бомбою? Книга: Поїзд о 4:50 з Педдінґтона 🕵🏻‍♀Автор: Аґата КрістіВидавництво: ксдкількість сторінок: 283час читання: 03.01 — 09.01жанр: #детективанотація:Немає тіла — немає вбивства. А старенькій леді, яка начебто побачила злочин з вікна потяга, певно, примарилося. Але міс Марпл надто добре знає свою приятельку, щоб із цим погодитись і сидіти склавши руки. І ось уже тіло знайдене в респектабельному, хоча й занедбаному англійському маєтку. Залишається встановити особу жертви та її ката. Самому Скотленд-Ярду тут не впоратись. Навіть міс Марпл знадобиться допомога друзів… мої враження:це перша книга з серії про міс Марпл, яку я прочитала, і мені не вистачило самої героїні. якщо порівнювати з Пуаро, то він є впродовж усієї книги, а міс Марпл з’являється лише частинами — і цього для мене було замало.вона наймає іншу людину, аби та «допомогла» (не писатиму з чим саме, щоб без спойлерів), тож фактично розслідування веде не вона. водночас міс Марпл знає всі деталі справи й у фіналі з’являється вже з відповіддю, хто скоїв злочин.загалом задум і реалізація мені сподобалися. персонажі цікаві. і я навіть вгадала вбивцю: мала два варіанти, і один із них був правильним ☝️🏼«Психологія добра тоді, коли її залишають психологам»Оцінка: 5/5 ⭐️#відгук #аґатакрісті

📽 9 січня 1924 року народився Сергій Параджанов — кінорежисер, сценарист, художник.вірменин за походженням, народжений у Тбілісі, який увійшов в історію українського кіно й був ув’язнений радянською владою за «український націоналізм».параджанов мав надзвичайно різнобічну освіту: навчався на інженера, вивчав вокал і хореографію, а після Другої світової війни закінчив режисерський факультет ВДІКу в москві. за розподілом потрапив до Києва, де знімав документальні та науково-популярні фільми.🎬 у 1964 році світ побачили «Тіні забутих предків» — стрічка за повістю Михайла Коцюбинського, яка принесла режисеру міжнародне визнання: 39 нагород і 28 фестивальних призів, більшість із них — гран-прі. прем’єра фільму в кінотеатрі «Україна» стала також актом протесту проти політичних репресій в Україні.радянська влада системно переслідувала параджанова. у 1973 році його засудили до 5 років таборів суворого режиму, звинувативши в «українському націоналізмі та гомосексуалізмі».🎨 парадоксально, але саме тюрма відкрила параджанова як художника. за роки ув’язнення він створив близько 800 колажів, а також ляльки й декоративні капелюшки — ніби застиглі кадри незнятого кіно.у 1988 році відбулася його перша персональна виставка в Музеї народного вірменського мистецтва.Сергій Параджанов — приклад того, як мистецтво виживає навіть тоді, коли свободу намагаються відібрати.#біографія

я гадаю, що закохалася в уявлення про тебе більше, ніж у тебе справжнього Книга: Фінал 🎲Автор: Стефані ҐарберВидавництво: км-букскількість сторінок: 474час читання: 20.12 — 03.01жанр: #фентезіанотація:Минуло два місяці відтоді, як Мойри звільнилися з Колоди Долі, а Легенда залишив Теллу з розбитим серцем. Щоночі він з’являється у її снах, нагадуючи про виграш у Каравалі.Скарлет намагається почати все спочатку з Ніколасом д’Арсі, але поява Джуліана змушує її усвідомити: справжні почуття нікуди не зникли.Та ігри Мойр значно небезпечніші за Каравал. Під загрозою — не лише долі сестер Драґна, а й майбутнє всієї Меридіальної імперії, де кожен вибір може обернутися хаосом. мої враження:я радію, що закінчила цю трилогію, але водночас сумно. деякі моменти були передбачуваними, а деякі приголомшили мене. [спойлер: наприклад, смерть матері сестер; хто справжні батько Скарлет; хто виявився Легендою тощо]для мене перша й третя частини опинилися на одному рівні, тоді як друга трохи просідала в порівнянні з ними. хоча всі три книги однозначно цікаві й варті уваги. перша захоплює тим, що історія лише починається, третя — тим, що події розгортаються не завжди так, як хочуть герої, і їм доводиться викручуватися з непростих ситуацій. друга ж частина теж хороша, але особисто для мене слабша, навіть попри доволі високу оцінкуОцінка: 4.5/5 ⭐️#відгук #стефаніґарбер

Спогади обтяжують нас більше, ніж ми думаємо Книга: Легенда Автор: Стефані ҐарберВидавництво: км - букскількість сторінок: 450час читання: 05.12 — 19.12жанр: #фентезіанотація:Невдовзі після завершення Каравалу таємничий Легенда знову починає гру — цього разу у Валенді, столиці Меридіальної Імперії. Донателла вирішує взяти участь і перемогти, адже тема Мойр і Долі переслідує її роками, а ставки — життя або смерть, зокрема й її зниклої матері.Скарлет, яка вже перемагала, знає, наскільки небезпечною може бути ця «гра», та чи справді Каравал — лише вигадка?.. мої враження:першу частину я прочитала за три дні, тоді як друга розтягнулася на два тижні. десь із середини книги бажання продовжувати читання зникло, але я з тих людей, які не можуть залишити історію незавершеною, навіть якщо вона не дуже подобається.читати «Легенду» мені було нуднувато. можливо, це через те, що я не знала, хто насправді є Легендою — хоча саме в цьому й полягає суть усієї трилогії. а можливо, через окремі вчинки персонажів і відсутність розуміння їхніх думок.темп історії доволі нерівний: є справді захопливі моменти й відверто повільні. попри це, загалом книга все ж залишається цікавою. стиль письма простий, хоча інколи трапляються фрагменти, які здаються заплутаними, але, мабуть, у цьому і є магія «Каравалу».мені подобаються обидві головні героїні. так, інколи вони приймають імпульсивні й необдумані рішення, але саме це й формує їхні характери.Оцінка: 4/5 ⭐️#легенда #відгук

«Дейзі Джонс і the six»10 серійтепер це один з моїх улюблених серіалів. я дуже люблю і книгу, і екранізацію, і альбом — ця історія повністю мені відгукнулася.перші п’ять серій майже такі самі, як у книзі. далі сюжет трохи змінюється: є моменти, яких не було в романі, і навпаки — деякі книжкові події не показали. але мені сподобалися обидві версії. серіал загалом близький до книги, просто з невеликими відмінностями.Дейзі я уявляла саме такою, як у серіалі. а от Біллі, Каміла, Едді та інші персонажі в моїй уяві виглядали інакше. думаю, це тому, що образ Дейзі в книзі був описаний найдетальніше.мені дуже полюбилася Карен. не так у книзі, як в серіалі. коли я дізналася, що на спотіфай є альбом з їхніми піснями, одразу додала його собі. є кілька треків, які дуже сподобалися й тепер постійно грають на повторі. до речі, актори самі співали всі пісні для екранізації — у них були уроки вокалу, і це справді відчувається (про це скину невеличкий допис в коментарі)Оцінка: 10/10#надивилася #дейзіджонс

Я закохалася не в того, хоча він був саме тим. Книга: Дейзі Джонс і the six Автор: Тейлор Дженкінс РідВидавництво: artbooksкількість сторінок: 450час читання: 14.12 — 17.12жанр: #романанотація:Гурт «Дейзі Джонс і The Six» перебуває на піку слави. Їхні платівки розлітаються, як гарячі пиріжки. Квитки на їхні стадіонні концерти розгрібають за лічені години. Їхнє звучання диктує початок нової музичної епохи. Аж раптом 12 липня 1979 року гурт розпадається.Ніхто не знав чому. Донині.Вони були коханцями, друзями, родичами, суперниками. Вони й самі не вірили своєму щастю, аж доки воно не скінчилося. Вони розкажуть, як усе починалося й чим усе закінчилося. От тільки кожен запам’ятав правду по-своєму.Одне The Six знають напевне: коли Дейзі Джонс босоніж вийшла до них на сцену під час виступу у «Віскі», доля гурту змінилася назавжди.Писати музику — це не тільки про ноти й октави. Іноді дуже важко відрізнити, де закінчується звук і починаються почуття. мої враження:свобода. рок. слава. саморуйнування. кохання.саме цими словами я можу описати «дейзі джонс і the six».ця книга не просто виправдала мої очікування — вона стала найкращою з прочитаних цього року.хочеться кричати про неї, радити всім і всюди. я настільки прожила цю історію, що здавалося: я поруч із гуртом на кожному етапі їхнього шляху — від перших кроків до піку слави.а як тут прописані герої… 😭🙏🏻живі, суперечливі, болючо справжні.дейзі — талановита й яскрава. вона виросла без підтримки, тому навчилася говорити про себе через пісні. вона не вміє бути «зручною» — надто щира й жива. вона тягнеться до крайнощів: кохає повністю й живе так, ніби часу завжди замало.дейзі хоче любові, але ще більше — свободи. і саме в цьому її внутрішній конфлікт: бути з кимось чи не втратити себе.я ніколи не була пов'язана з музикою, але було дуже цікаво читати про те, з чим ти не знайома.формат інтерв’ю робить цю історію максимально реальною — ніби слухаєш спогади людей, які справді існували.це книга не лише про музику, а про ціну таланту, слави й виборів.і водночас це історія про віру.про те, що мрії можуть здійснюватися, якщо вірити в себе й не боятися діяти.і про важливість вірити в близьких людей — інколи цього достатньо, щоб хтось не зламався.Оцінка: 5/5 ⭐️#дейзіджонс #відгук