Книжковий світ Персика

Я дочитав. І в цілому я (знову) ненавиджу людей, які безвідповідально ставляться до свого батьківства. Які не розібравшись зі своїми тарганами в голові - народжують дітей. Ще й не одну.Конкретно в цій історії їх було 6.Рубі Френк завжди мріяла про чоловіка, будинок і сімʼю. Вона мріяла материнством, тому що про це постійно наголошували у церкві. Материнство - то святе.Першою зʼявилась Шері, власне авторка книги «Будинок моєї матері», потім зʼявився Чед і вже інші діти, імена яких Шері не називає. Тому що це їх історія. Що відбувається у будинку? З такого важливого для розуміння - плакати дозволено лише матері, Рубі, і, здається, вона це робила постійно. Шері ходить на заняття з піаніно, яке вона терпіти не може, а Чед стає тим самим проблемним підлітком-розбишакою.І десь в той час, підгледівши у своїх сестер (а у Рубі їх було 3, а дітей загалом 5) жінка вирішує завести YouTube-канал і фільмувати життя своєї сімʼї. Чи запитала вона про це у своїх дітей? Ні, вони ж діти, а навіщо?)Якесь відео вистрілює - і понеслась. Бренди, слава і імідж класної, дружньої родини, коли все взагалі не так. Рубі фільмує, до прикладу, як виголює своїй доньці бровк. І обкладинкою відео було обличчя Шері у сльозах і назва «ШЕРІ, МЕНІ ТАК ШКОДА». І ви зрозуміли.Важливим обʼєктом в цій книзі також є й інше зло - Джоді Гільдебрант. Я так і не зрозумів, як я можу вам її представити. Засновницю секти ConeXXions? Директрисою культу? Вона значно вплине на розвиток Рубі як матері (з менш абʼюзивної до більш) і також буде відповідати за свої злочини перед законом. Фух, полилось з мене достатньо. Я описав ситуацію загалом. А я думаю, ви розумієте, що відбувається далі. Жесть. І ще раз жесть.Мені сподобалась ця книга. Вона настільки художньо обрамлено, що це читається як фікшн про дуже-дуже-дуже погані часи однієї родини.І хотів би я сказати, що це плюс, але це ж мемуари!Я прям чітко бачив, як редактура попрацювала над книгою, щоб вона була менш складною в розумінні, більш художньою. До прикладу, «Я рада, що моя мама померла» (волею неволею порівнюю, бо тематики, в принципі, ідентичні) — мова дуууже жива. І це читається голосом самої Дженнет. А тут не чув я цього голосу Шері Франк.До деяких виборів Шері питання теж були, але ЦЕ ЇЇ ЖИТТЯ, яким вона хоче поділитись з читачем, тож я не маю ніякого морального права «радити», або ще шось.Але ця історія відбувалась в реальному світі. З реальними людьми - і це жесть. Деякі думки Шері взагалі до мурашок. Наприклад, про молодших брата і сестру, які найбільше постраждали - що лише вони можуть визначити ЧИ РОЗПОВІДАТИ ЇХ ІСТОРІЮ. Або про нарцисизм і те що це не вибір людини, а дуже складний комплекс з багатьох чинників і ситуацій, які відбувались у людині. Тому раджу ознайомитись з цією книгою. #Peachвідгук

У Readeat розпочався конкурс вражень спільно з Лабораторією! По-перше, це -20% знижки на книги видавництва, а по-друге за написані відгуки на сайті ви можете отримати подарунки від Readeat і Лабораторії! 😍І давайте я вам розкажу, що ви можете придбати зі знижками, написати відгуки і отримати подаруночки! 🥺Я прочитав “За перекопом є земля” вперше у 2023 році, рівно два роки тому і ця книга досі мене не відпускає. Я постійно про неї говорю і кажу, що це база, ґрунт, основа української сучасної літератури. Це неначе “енциклопедія” Криму. Болісна, важлива і дуже ґрунтовна. Обожнюю всім серцем. “Там, де живуть книжки” - особлива книга для мене, тому що по ній я проводив першу у житті презентацію з автором. Дуже вайбовий трилер-детектив, сетинг маленького українського містечка, доковідна атмосфера і такі життєві ситуації для нас (по типу немає куди класти вже ті нові книги!). Все тому що там про книжкову блогерку, а я певен ви про таке рідко читаєте)“Припини свої вигадки” - невеличка історія, в яку мені здається помітився увесь біль і любов автора. Це автобіографічна історія про пошук себе і прийняття власної ідентичності. Мені прям вистачило у цій 170 сторінковій книзі всього. І сексу, і почуттів і рефлексії. “Це вам не естрада” у моїх най-най-найближчих планах. Круте видання з QR-кодами наприкінці кожного розділу. І тим паче, я дитина, яка виросла на поп-музиці.Тож переходьте на Readeat і ВІРЮ, ЩО ХТОСЬ З ВАС ПЕРЕМОЖЕ!!!!#інтеграція

Мені хочеться плакати від прекрасності цієї історії. Від усього: від сеттингу, який тут описується; від персонажів, чиї історії розривають серденько; від того наскільки автор майстерно поєднує усі ці історії; від цитат, які розривають душу; від болю, БОЛЮ!Досвід минулих трилогій каже, що друга частина зазвичай посередня, проміжна між знайомством і якоюсь важливою битвою. А не тут. Кожна сторінка наповнена динамікою, новими історіями наших улюблених героїв.В «Тенетах війни» ми читаємо декілька POVʼів, власне, наших сіроманців, які подорослішали, взмужнішали і на їх долі повалилися обовʼязки і травми..Читаємо тут і про ПТСР від війни, і про любовний трикутник, і про заплутані звʼязки у спробах заробити грошей і про невідомість перед тим, що володіє тобою.Читаємо тут також і про різку зміну ставлення громадян до захисників, до Сірого Ордену (знайоме щось), і як це впливає на характерників і їх оточуючих.Це було просто прекрасно! Кожна сторінка вартувала того. Кожна.І я тепер жесть як боюсь третю частину, якщо ця про мені пройшлась катком.— Війна змінила кожного, - підсумував Василь Матусевич.«І ми назавжди в її тенетах», - подумки додав Гнат.

— Господи ти боже, пішов сімдесят четвертий рік, я працюю, заробляю гроші, але тому, що я — жінка, банк не може видати мені кредитну картку без підпису чоловіка! Цей світ належить чоловікам, дитинко. Крістін Генна, як тобі це вдається? Як тобі вдається прокнути у всі мої нервові закінчення серця (не знаю, чи таке існує) і так добряче їх прокрутити, дати мені віру, що все далі буде добре і просто розірвати серце. ЯК?!Не дарма я тримав «Велику глушину» на своїй поличці єдиною непрочитанною книгою Крістін Генни (The Women англійською передають привіт, але цю лексику я не потягну). Насправді, книга дуже триґерна: тут психологічний саспенс у вигляді Аляски, буквально глушини, в яку потрапляє сімʼя Оллбрайтів після постійних пошуків свого місця. Це родина вʼєтнамського ветерана, який вийшов з полону. Думаю, пояснювати який посттравматичний синдром має людинка не треба. Приїджає родина у Аляску непідготованою, вони зовсім не розуміють, що їх насправді чекає. Це повне возʼєднання з природою. І з самими собою. На Алясці сімʼя знайомиться з людьми, які більш пристосовані до природі, і вони допомогають Оллбрайтам і дійсно стають такою невеликою родиною, де один за одного.Лені (це донька) знайомиться з хлопцем Метью, єдиним її одноліткою у класі серед 6 дітей. І одразу починає фантазувати про дружбу з ним.Батько систематично застосовує домашнє насилля до своєї дружини. І так, вона його постійно пробачає, бо як бачимо з першої цитати: «світ належить чоловікам», хто повірить жінці? Ох.Ця тема розкрита тут достатньо глибоко і детально, майте на увазі.Я люблю прозу Крістін Генни, тому що пише вона дуже легко, причому розкриваючи тему, яку вона хотіла висвітлити - повністю. Так, я ловлю вже передбаченість сюжету, але мені це подобається. Так, десь я можу зустріти нелогічну ЗОООВСІМ малюсеньку детальку, але мені це подобається.. і зовсім не заважає. В цій книжці, на відміну від інших більше описів природи. Це ж Аляска. Для того щоб показати нам, далеко віддаленим від цього штату всю її могутність, страх, красу, темряву - треба детально описати.І повірте, вам теж, як і туристам, з якими боровся батько Лені, на секунду захочеться пожити ось так, віддалі від цивілізації, поближче з природою. Але лише на хвилинку. Але це було прекрасно. Жодної секунди і жодної сльозинки не пошкодував. Це 6 ⭐️. #Peachвідгук

Дочитано.А що, як я вам скажу, що це мені сподобалось менше за інші книги Павлюка? 🫣А що, як я вам скажу, що я навіть трошки розчарований і засмучений? 🫣Ні, мені сподобалось. Це була химерна, захоплива м(в)андрівка з хлопчиком Емілем, де ми бували і в 9 Світах, і в Пустці, і де ми тільки не були… А де ми все таки були? Бо я так до кінця не зрозумів І ЧЕСНО, я навіть був злий на себе, що я не можу зрозуміти, що відбувається.А потім для себе визначив, що ось вона така книга. Ну вона не для відпочинку. Вона не для того, щоб прочитати її за 5 днів. Автор писав її 5 років, щоб я виділяв кожні двері, кожне число, яке зустрічається у тексті. І думав.Тематика для мене, та і для всіх, думаю, очевидна. Книга про травму батьків, які втрачають своїх дітей, і цю травму вони переносять на своїх інших дітей, яким просто банально не вистачає батьків. І читавши цю книгу зрозумів яку образу тримає на своїх батьків сам Ілларіон Павлюк, бо в маленькому Емілі прям читалась ця біль.Поєднане реальне з нереальним, купа міфів, всіляких відсилок, класні діалоги, такі трушні — сподобалось. Однозначно, що Ілларіон Павлюк рулить. Просто уявляю, який він розумний дядька…..

Бо суспільство, Лайло, не має жодних шансів на успіх, якщо жінки у ньому неосвічені. Жодних шансів. Як описати цю книгу? Які враження вам про неї написати?Настільки вразила, що хотів, щоб вона якскоріше завершилась, просто щоб у героїнь все було НОРМАЛЬНО? (ну тому що очевидно, в декораціях цієї книги ЧУДОВО і ІДЕАЛЬНО у жінок бути попросту не може..).Настільки жахлива, що аж прекрасна?Мене так проривало на сльози останні 100 сторінок, що аж набухли сторінки?Я думаю, ви зрозуміли. Халед Госсейні подарував нам «Ловця повітряних зміїв», яка в 2023 році змусила мене дуже довго дивитись в стінку, і от тоді я вирішив, що нічого щемкіше, драматичніше, навіть добрішого я ніколи більше не прочитаю.Але от зі мною трапляється «Тисяча осяйних сонць» і з самого початку зрозуміло, що це буде набагато, НАБАГАТО, набагато страшніше.Книга розповідає нам про все той самий Афганістан, який розривають постійні війни, зміни влади, законів. Маємо двох героїнь, дві кардинально різні історії, які якимось чином повʼязані між собою.Маріям — гарамі (це образливе слово для позашлюбної дитини), вона виховується матірʼю і кожен четвер зустрічається зі своїм батьком, у якого декілька дружин і купа дітей.Через обставини в пʼятнадцятирічному віці Маріям видають заміж. Видають заміж. За чоловіка набагато старше. До якого вона переїджає… і стає.. типу.. його… власністю… Це пиздець. Лайла виховується в сімʼї вчителя, який з самого дитинства втокмачує їй про важливість освіти. Ми знайомимось з її родиною і Таріком — хлопець, який буквально постраждав від війни і не має ноги.Розумієте контраст?Чоловік Маріям, який змушує її носити бурку і ходити лише з ним, і Лайла, яка спокійно спілкується з сусіднім хлопчаком.Ця книга болить ще тому що, ти розумієш, що мільйон жінок стикаються з цією дискримінацією, мільйон жінок живуть в цій культурі, яка буквально каже: жінка має прислужувати.Вивчи це зараз і вивчи добре, моя доню: як стрілка компаса завжди вказує на північ, так і звинувачувальний палець чоловіка завжди вказує на жінку. Завжди.Запамʼятай це, Маріям. Судити про те, наскільки це чуттєвий текст можна по тому, як сильно в тебе розривалось серце від несправедливості.Мені хотілось вирвати сторінки, хотілось кричати, наскільки це жахливо і ЯК ЦЕ НЕ МАЄ БУТИ!Але в той же час він дає віру, віру в те, що обовʼязково вийде сонце. І в «Ловці», і тут — це неначе така маленька енциклопедія по країні, яка була розірвана війною. Навіть коли до влади приходять таліби, змучені люди виходять на вулиці святкувати ПРОСТО ЗАКІНЧЕННЯ ПОСТІЙНИХ РАКЕТ НАД ГОЛОВОЮ. І так, ця історія безмежно відгукується. Тож це більше ніж 5 ⭐️.Інакше й бути не може.#Peachвідгук

Дочитав книгу, про яку мало говорять. А дарма. Вона заслуговує книжкових клубів по ній, відео в тіктоках і безліч відгуків, де люди пишуть, що їм від неї погано як і мені. Збирачі ягід – це те, що я так люблю у книжках. Історична основа, сімейна хроніка, таємниця і майже відсутні події, які так можуть відволікати від того, про що хоче розповісти автор(-ка). 🫡 Давайте одразу: анонс цієї книги пройшов повз мене. Я не знав про що вона, допоки не натрапив на статтю Goodreads про книги, які найбільше читають у читацькому челенжі і вона була на одній із перших сходинок в розділі історичний фікшн. У відео, яке я знімав на YouTube я сказав, що не бачив чи буде вона українською, в той час як вона вже була на останніх днях передзамовлення у Vivat. І з моменту, як я ознайомився з анотацією, з декількома відгуками – це моє. А ще, багато хто з вас на Книжковій країні, та будь-де питав у мене улюблений жанр. І я ніколи, ніііколи не можу відповісти на це запитання. А тут якось само в голові виринуло: та це ж історичний фікшн! Це ж ідеально! Майже усі книги які мають певний історичний фон мені ДУЖЕ сподобались. ➡️ Так давайте ж з початку поговоримо про історичний фон Збирачів ягід. У нас 20 сторіччя. В центрі сюжету сім’я, яка походить з племені мікмаків. Це корінний народ, який живе на атлантичному узбережжі Канади (звідки родом авторка) та північно-східної частини США (це Мейн). Власне у Мейні і відбувається події книги. Оповідачем є Джо, наймолодший хлопець з сім’ї, яка на літо і початок осені приїджає для того щоб збирати ягоди на полях містера Елліса. Одного дня зникає молодша сестра Джо, наймолодша у сім’ї маленька Руті. І саме з того моменту хлопець ментально травмується, тому що постійно картає себе у її зникненні. Це частково вплине на його дорослішання і сприйняття себе як чоловіка.В той же час маємо ще один POV – дівчинка Норма, яка живе з батьками, які занадто нею опікуються, навіть не дозволяють вийти їй пограти у двір. До речі, Норма теж постійно себе картає, але за головний біль її матері, який виникає після розповідей дівчинки про сни, які їй сняться. Поля, якась жінка, хлопчик і люди, які кричать “Руті!”, “Руті!”. ✨І о боже мій, ЯКА. ЦЕ. КРАСИВА. КНИЖКА. Давно вже не клеїв таку кількість стікерів, але авторка класно володіє словом, особливо вразила ця цитатаТріщини, які я старанно продовбував у своєму житті та шлюбі, спричинили рукотворний землетрус. Він був настільки руйнівний, що зупинити його було неможливо. Так, читається це важко, але лише через те що ти зупиняєшся, щоб декілька разів перечитати, як красиво написані емоції персонажів. Як красиво авторка надає їм характеристики. І як я вже написав раніше – тут майже немає подій. Здається, ти одразу розумієш головну загадку, але тобі цікаво на власні очі переконатись чи це так. Це дуже помірне чтиво, яке дає більше насолодитись словом і задати питання: а як би вчинив я? А що б відчував я? Дві лінії йдуть майже в унісон, в момент, коли мені хотілось сказати: “та шось я не розумію, коли це, як це, щось тут нелогічно” – авторка одразу дає пояснення. Навіть ця лінійна хаотичність вона приваблює і не злить (як в інших книжках, бо інколи це прям дратує!). Ще мені дуже сподобалось, як багато в чому перегукуються ці дві лінії. Якщо перечитати історію пам’ятаючи розв’язку або перечитувати знаючи перебіг подій – можна здивуватись і побачити, як часто герої були близькі до розв’язки. Але тоді б не було цієї прекрасної книги! 🥹Ця книга заслуговує книжкові клуби. У мене є багато запитань, які я би хотів обговорити. Зараз, прочитавши цю книгу найкраще, що я можу зробити – це поставити себе на місце головних героїв. Подумати, як би вчиняв я? Чи керував би мною холодний розум, а не емоції? Чудова книга. Говоріть про неї більше! Купуйте її більше! Це топ. 5 ⭐️ / 5 ⭐️#Peachвідгук

«У ніч з 12 на 13 липня ураган наробив біди — пошкодив кілька приміщень підприємства. В одному повибивало вікна, в іншому велике дерево пробило дах і зірвало покриття. Затопило цехи, друкарські верстати, папір, частину накладу», — розповідає заступник директора друкарні «Тріада-Пак» Юрій Жувак.Попри складну ситуацію, працівники згуртувались і вже вночі вийшли на місце: розчищали завали, вичерпували воду, рятували книжки. За попередніми підрахунками, збитки складають не менше 6,5 млн грн.Завдяки чіткому плану дій та оперативному перемиканню на резервні склади в Києві та Луцьку, споживачі навіть не помітили змін — усі замовлення вирушали день у день 📦Команда «Ранку» працює без зупину, бо розуміє: кожна книжка чекає на свого читача.Друкарня вже відновила роботу. Частину обладнання замінили, окремі деталі доставили з Німеччини. Підключено додаткові потужності, аби встигнути все надрукувати вчасно.Видавництво «Ранок» тримає темп. І книжки продовжують свій шлях до тих, для кого вони створені 💛

Вони обидва помруть у кінціАдам Сільвера 2,5 ⭐️ / 5 ⭐️Ура, я не такий добрий, як виявляється!! Є одна з найгірших книг цього року! 📌Одразу хочу попередити: є ваша думка — є моя. Ітс окей, якщо ми не сходимось і так само ітс окей після мого відгуку піти і придбати цю книгу, можливо вам вона сподобається.Ну, з чого почати? З сюжету, певно. 2017 рік, в світі, в якому живуть головні героїні ти можеш отримати дзвінок від Вісників Смерті, які повідомлять, що ти помреш протягом 24 годин. Перше питання, кудись у повітря: звідки вони це знають? Як вони зʼявились? Що воно таке? Це питання у повітрі. Просто є такі Вісники Смерті. Матео і Руфус отримують свої дзвіночки і знаходять один одного у застосунку «Останній друг»І починають проживати свій останній день.Концепт світу, певно, прикольний. Якби він був трохи прописаний, знаєте. Та і тематика очевидна — живіть життя кожен день. Типу кожен день як востаннє.😡 Що прям бісило (найбільше з усієї книги) — автор дуже маніпулятивними методами намагається вивести на емоцію і цим прикрити оці сюжетні дірки. Я інколи ведусь на подібну історію, а тут це прям було… ну ти нічого не відчуваєш.Тому що, з самого початку, один з героїв — він неврівноважений. Камон. Він прям поганець. І навіть те що він поступово розкривається не робить його бусічкою і що я маю плакати над сценами, без яких ця книга, однозначно, обійшлась би. Матео і Руфус — ну ніякі. Їх вчинки передбачувані, діалоги також і лінії після першої сторінки вже були очевидними. До речі, ще деталька. Я дізнався про те що один з героїв носить окуляри десь на 190 сторінці. Просто як до речі. Я або неуважний читач або виправте мене і там все-таки на початку десь якось це сказалось. Любовна лінія.. я мовчу. Всьо, мовчу. 😡 Бісила кількість POVів. І повірте, я до кінця сподівався, що це якось відіграє у фіналі… але… ні.Це були просто пови людей, які зустрічаються героям, подекуди аж на 3 сторінки, щоби що? Ну ок, зате я дізнався, хто створив застосунок «Останній друг» і про дівчинку, яка хотіла стрибнути з будівлі, але побачила головних героїв і, блять, передумала і вирішила жити?????????? Автор в кінці дав схему як повʼязані між собою герої і ці люди, які просто виникали без причини, але питань залишилось більше. Нахуя?Але в цілому, я можу зрозуміти, чому ця історія популярна. Просто походу я #нітакусяУ мене всьо, я видихаю. #Peachвідгук

Пісня бризів. Діти книгиКатерина Пекур4 ⭐️ / 5 ⭐️Уявіть собі світ, в якому люди поділені на “чорних” і “білих”.. Оу.. Так це ж було вже.. 🫣Катерина Пекур створила до кінця продуманий і насичений світ і подарувала нам такий собі детектив, де ти до кінця не розумієш що відбувається, але тобі дуже цікаво🤔🌎 Давайте про світоустрій. Світ, в якому живе головна героїня - расистський. Тому що буквально поділений на аллонґа і хупара. Аллонґа - це білі, яких, звісно ж, поважають, вони можуть працювати всюди і в цілому правити світом. Хупара мають прислужувати білим, і як я зрозумів, не всі можуть працювати у тих ж лікарнях, в якій працює головна героїня.🙌 Головна героїня Санда - аллонґа з сім’ї відомого математика. Але ось цікаво. Сандра відрізняється від аллонґа тим, що має рудий колір волосся і не вміє рахувати. І по відношенню до неї теж простежується ось ця упередженість, як і до хупар. Одного дня в лікарню після нападу астми привозять чоловіка, який і не просто чоловік. Його охороняє Комітет спасіння нації і взагалі цей мужчіна має стати пріоритетом у лікарні. Чому? Хто він такий? Що влада оберігає?❗️Важливе сюжетне уточнення: Комітет спасіння нації, як і влада в цьому світі захищає своє населення від бризів (так їх зазвичай не називають, МОРОЧНИКИ). Колись у Двох братів, яким поклоняється весь Світ пішло щось не так і вийшли морочники, яких вигнали у гори і вони там живуть. І постійно ворогують з тими, що внизу. Десь на середині книги була там цитата, яка змусила мене повірити, що ситуація морочники/низинники дуже схожа на нашу з сосєдямі.У лікарні відбувається щось дивне і ми починаємо розплутувати клубок цього світу і дізнаватись що відбувається. Насправді кількість інформації про цей світ в книзі зашкалює. От буквально, майже на кожній другій сторінці є якийсь пропрацьований факт про цей світ, щось нове, чого ми ще не знали, і звісно ж, через це читається важче, бо ти хочеш усе поглинути і зрозуміти світ, ну хоча б, на 95% (спойлер: не вийде!). Ще було таке відчуття, наче авторка в цій книзі розповіла нам буквально усе і виникає логічне питання, що буде в наступних книгах. Але впевнений, що козирі ще є 👏❗️Коли писав тут про цікавий стиль авторки мені написали, що він простежується і в інших книжках письменниці. Катерина Пекур дуже часто використовує знаки оклику!Мені було важкувато через шкільну травму, коли вчителька укрліт змушувала нас читати тексти емоційно і я в своїй голові буквально читав так само. Тепер про мінус цієї книги особисто для мене. Поділимо її, умовно, на дві частини. Перша частина - це таке собі занурення у світ, ти читаєш і ти дивуєшся, як взагалі таке можна придумати, це яка має бути багатогранна фантазія. А в другій частині ти починаєш розуміти, що історія завернула кудись не туди і це перетворюється просто в детектив в дуже дивному сеттингу. І це, звісно, непогано, але очікуєш чогось прям ВАУВАХВАУДАЙТЕМЕНІДРУГУЧАСТИНУОДРАЗУТУТ! Ось цю умовну другу частину читати вже було нуднувато і я рахував сторінки, в той час як перша прям пролетіла!👌Загалом мені сподобалось. Це, однозначно, гідна антиутопія з класним і незвичним світом і цікаво, що буде в наступних частинах!#Peachвідгук