Повідомлення telegram каналу - @booksntalks

#відгук #прочитане #бардуґо
📖 Лі Бардуґо. Дев'ятий дім (Vivat, 2021)
[Переклад - Єлена Даскал]
🔥 Прочитав вдруге! Перший раз — в 2021. І, загалом, враження від роману ті ж, що були й раніше. Тому повторю свій відгук майже 4-річної давності. З незначними змінами, бо деякі речі мені зараз здаються кращими, ніж під час першого прочитання
❄️ Основний виклик цього роману для читачів — Бардуґо намагається вирватися за межі жанру. Втім, складається враження, що часом вона забуває, навіщо. А тому змішування жанрів деколи нікуди не веде.
Що ж ми отримуємо? Фентезі - поза всіма сумнівами. Але починається воно з психологічної драми - розповідь від імені особи з психологічною травмою, яка намагається дати раду зі своїм життям. Далі цей текст переходить в noir, щоб наприкінці вийти на hard-boiled детектив. Останні два жанри дуже подібні, а тому я це протиставлення використовую в такий спосіб: в noir головна героїня більше пливе за течією, гойдаючись на хвилях залежності та психологічної травми, а от в hard-boiled маємо багато жорстокості і "крутості".
Крім того, в мене відчуття, що Бардуґо хотіла написати роман про становлення особистості. І ось це вийшло найбільш кепсько. Якщо переходи між частинами зшиті білими нитками, то на них не звертається уваги, бо в останніх двох частинах дія так прискорюється, що нехтуєш психологізмом та правдоподібністю. Але постійні відсилки до розвитку особистості головної героїні збивають з пантелику. Нема там розвитку, або ж він дуже неправдоподібний. Якщо про це не нагадувати - то й не звертав би уваги на всі нестиковки. А так вони просто "підсвічуються" авторкою.
❄️ Чого в цьому романі немає? Перш за все, того, чим він може приманювати — магічного університету. Так, ми маємо Єль, магічні товариства. Але це не "Гаррі Поттер" чи "Magicians" (радше у версії 1-ого сезону телесеріалу, ніж книги). Університет тут лише декорації - для основої дії роману. А нею є детективне розслідування. І перші 100-150 сторінок ми просто стежимо за стражданнями головної героїні та її млявими спробами розслідувати справу, яка, як нам постійно натякає авторка, вже є розкритою. Причому авторка жодним чином не накручує інтриги, а постійно каже: ну так, все було вже розкрито. І додає: але головна героїня вважала, що це не так. І все. Чому не так? Ось це стає зрозумілим після перших 150 сторінок. Їх просто треба пережити. Далі - інтрига, закручена, нуарна. Все за законами жанру - нуару, а не фентезі.
❄️ Що може розчарувати в романі. По-перше, три часові пласти - Рання весна, Зима та Минула осінь. Основна дія відбувається взимку, але про неї нам розказує героїня, яка вже у ранній весні. А її тяжке минуле описується в минулій осені.
Ці три пласти, ясна річ, йдуть не в хронологічній послідовності. І це найбільше дратує, бо виглядає як заплутування читачів заради самого заплутування.
По-друге, "дірки" у створеному всесвіті. Магія існує. Є магічні товариства. Але там тусуються лише студенти... Чому не старші люди? Чому старших там так мало? Чому вони не намагаються контролювати магію, а віддають її в руки молоді? Це дуже неправдоподібно. Магія там реальна — і могутня. Чому ж нею займаються лише... студенти. А коли випускаються з Єлю, то - фактично — закидають її.
По-третє, завершення. Не буду спойлерити, але сам спосіб побудови фіналу — і зведення докупи всіх "ниточок" — виглядає дещо голлівудським. Втім, це хороший фінал, який логічно випливає з попередньої історії. І це тішить.
❄️ То є сенс читати цей роман?
Так. Причин також декілька.
По-перше, магія. Вона описана дуже незвично. І заворожує, якщо можна дозволити собі такий каламбур. Такого опису магії я ще ніде не бачив.
По-друге, змішування жанрів. Hard-boiled фентезі - це цікаво, і навіть... приємно. Але, звісно, якщо онуарені детективи вам до смаку.