Настя, що почитати?

​«Книга Еміля» Ілларіон Павлюк Мояоцінка: 3 з 5Ця книга далася мені надзвичайно важко. І річ не в тому, що я шукаю легкої літератури — навпаки, я люблю складні, багатошарові, багатосенсові тексти, які змушують думати, перечитувати й переосмислювати. Але з «Книгою Еміля» у нас, на жаль, не склалося. Якби не обговорення в моєму книжковому клубі, я майже впевнена, що зупинилася б приблизно на середині й не дочитувала.Автор піднімає надзвичайно болючі та важливі теми: втрату дитини, депресію, фізичне й моральне насильство над дітьми, передчасне «дорослішання», коли на дитину перекладають відповідальність, до якої вона не готова. Кожна з цих тем здатна емоційно мене зруйнувати. Але за майже 800 сторінок мене по-справжньому зачепив лише один момент. Для книги з таким потенціалом це, на жаль, дуже мало.Найбільше розчарування викликала реалізація, зокрема фентезійна складова книги. У якийсь момент я просто втомилася безперервно шукати пасхалки, символи та приховані сенси, які автор щільно нашарував у тексті. Книга перетворюється на своєрідний квест: читач не просто читає, а постійно намагається «розгадати» історію навіть після фіналу. Частину загадок мені вдалося зрозуміти, частину — я свідомо залишила без відповіді, бо пошук почав виснажувати більше, ніж захоплювати.Окремі запитання залишилися й до самого фентезійного світу: як він функціонує, за якими правилами, чому події розгортаються саме так, а не інакше. Ця невизначеність створила дистанцію між мною та текстом.Фінал історії викликав доволі суперечливі відчуття. З одного боку, «відкриті фінали» — це завжди виклик для читача. З іншого — мені бракувало певної завершеності, було величезне бажання отримати відповіді хоча б на ключові питання. У підсумку ми залишаємося сам на сам зі своїми думками й версіями, які обираємо прийняти.Я відчайдушна фанатка книги «Я бачу, вас цікавить пітьма» і щиро захоплююся творчістю Ілларіона Павлюка загалом. Але саме з «Книгою Еміля» у нас не склалося.

​«Найдивовижніший злочин року» Еллі Картер Моя оцінка: 4 з 5Цікавий та динамічний різдвяний детектив, який по вайбу дуже нагадав фільм «Ножі наголо».Мені було читати легко, і ця історія справді змогла відволікти від важких книжкових тем, приємно розбавивши читацькі будні. Тут багато гумору, іронії та святкової атмосфери, яка чудово балансує детективну частину.Меґґі та Ітана запрошують на Різдво в розкішний маєток відомої авторки детективів Еленор Ешлі, яка раптово зникає. Її родина сприймає це радше як дивний квест, а не справжню загрозу. Меґґі береться за розслідування всерйоз, паралельно намагаючись пропрацювати власні травми минулого. Ітан — не менш важливий герой цієї історії: у нього також є свої болючі переживання, і він щиро готовий з ними працювати, що робить його персонажа дуже живим і людяним.Детективна лінія була цікавою й динамічною, хоча для мене залишила кілька запитань без відповідей — хотілося глибше дізнатися, як усе сталося насправді. За це і зняла 1 бал.Окремо хочеться згадати любовну лінію — для мене вона вийшла дуже емоційною. З теплом, підтримкою і тим тихим відчуттям «я поруч», яке особливо цінне, коли обоє героїв несуть за плечима свій біль.Це затишний, атмосферний детектив із різдвяним настроєм, живими героями та історією, яка більше про людей, ніж про сам злочин.

​«Дослідження утоплення» Ава РідМоя оцінка: 2 з 5Це найгірша книга мого року, взагалі мені не сподобалася 😢Насамперед через повну відсутність світобудови: у світі немає правил, немає пояснень, хто з ким воює, чому це відбувається, як давно триває конфлікт і що було до нього. Усе подається уривками, через що історія виглядає порожньою і недопрацьованою.Протягом усієї книги нагнітається тема утоплення і можливого «другого», але зрештою так і не зрозуміло, навіщо це було потрібно. Жодних відповідей чи логічного завершення — лише відчуття, що авторка сама не знала, куди веде цю лінію.Сюжет буквально прошитий дірками: нелогічні події, дивні рішення персонажів і раптові трансформації, які нічим не обґрунтовані. Герої змінюються не тому, що до цього їх підштовхує історія, а просто «тому що так треба сюжету».Окремо — розслідування. Воно виглядає надуманим, висмоктаним з пальця і надто очевидним. Для мене інтрига зникла ще задовго до фіналу, а кульмінація розчарувала.Найгірше те, що книга взагалі не викликала емоцій. Навіть драматична лінія з небажаною дитиною не зачепила. Нуль співпереживання, нуль напруги, нуль позитивних вражень.

​«За маму, за тата» Каріна Саваріна Моя оцінка: 3 з 5Після цієї книги у мене залишилося більше запитань, ніж відповідей. У передмові зазначено, що це перша в Україні художня книжка про розлади харчової поведінки. І саме тому я очікувала дізнатися більше: що відчувають люди з РХП, чому вони стикаються з цією проблемою, який шлях зцілення можливий. Але за величезною кількістю болючих і тригерних тем головна тема, на жаль, ніби загубилася.Що сподобалося:📖 Манера авторки. Попри серйозність і важкість порушених тем, текст читається доволі легко та швидко.🫂 Терапевтичні моменти. Дуже сподобалася ідея, коли доросла героїня звертається подумки до себе в дитинстві, намагаючись подарувати собі захист, підтримку й любов.👵🏼 Образ бабусі. Її тепло, віра та підтримка для малої Варі були тим промінчиком світла, який рятував у найтемніші моменти.Що не сподобалося:😔 Надмірність тригерних тем. Алкоголізм, булінг, неприйняття матір’ю, фізичне та моральне насильство — здавалося, що гірше бути вже не може, але кожна нова сторінка додавала ще більше болю. І все це звалилося на плечі маленької дівчинки.❓Деякі сцени залишили питання. Зокрема дитяча мастурбація та релігійні роздуми про гріхи — вони виглядали недоречно і не зрозуміло, що саме мали донести.🧐 Недостатній розвиток героїні. Хотілося бачити не лише хаотичні дитячі спогади й біль, а й поступове формування шляху до зцілення.📖 Фінал. Він здався мені невдалим, бо ніби знівелював основну ідею, озвучену в передмові.Ця книга викликає дуже багато емоцій і залишає після себе відчуття важкості. Довго не могла скласти цей відгук саме через суперечливість вражень. Хотілося глибшого розкриття теми РХП, а не нагромадження болючих сюжетних ліній, де кожна мала «вдарити» по читачеві.

​«Сосни» Блейк КраучМоя оцінка: 4 з 5Це одна з тих книг, під час читання яких мозок буквально працює на повну потужність: зʼявляються десятки запитань, власних теорій, здогадок — і все це хочеться терміново перевірити, дочитавши до розв’язки. І чесно? Ту розгадку, яку запропонував Крауч, я навіть не уявляла. Це був неочікуваний поворот. «Сосни» — не просто трилер. Це історія, в якій немає однозначних рішень і простих відповідей. Вона постійно кидає виклик: «А як би вчинила ти?». І ти мимоволі ставиш себе на місце героїв.Облудні Сосни — це містечко, яке на перший погляд виглядає як ідилія, але дуже швидко стає ясно: тут щось не так. Разом з Ітаном — головним героєм — ми поступово розплутуємо цей клубок дивних подій, поки не стикаємося з правдою, яка лякає і водночас змушує задуматися: а чи є взагалі правильне рішення в таких умовах?Книга тримає в напрузі. Іноді моторошно, іноді навіть трохи страшно. Але найсильніше — це післясмак: важкий, насичений, з купою моральних дилем.Єдине, чого мені трохи не вистачило — сильнішого вау-ефекту. Можливо, тема виявилась для мене заважкою або просто хотілося більше емоцій. Тому поставила 4 з 5. Але книга точно цікава й варта прочитання, особливо якщо любите трилери з цікавими темами для роздумів.Чи читатиму продовження? Поки що не вирішила. Але містечко Облудні Сосни точно не відпускає — в голові ще багато думок і питань.

​«Там, де живуть книжки»Віталій ДуленкоМоя оцінка: 3 з 5Я прочитала цю книгу дуже швидко — вона динамічна та атмосферна. Початок справді обіцяв багато: інтрига, загадки, та й сама ідея з книгою про головну героїню звучить дуже цікаво. Але фінал для мене виявився занадто передбачуваним, і кілька моментів трохи вибивалися із загальної логіки — зокрема поведінка й розвиток п’ятирічної дитини та деякі дивні родинні зв’язки, які відкриваються наприкінці, яких взагалі не мало б бути.За сюжетом книжкова блогерка Надя отримує книгу про себе. У ній описано один важкий момент її минулого, про який вона намагається не згадувати. Автор погрожує викрити цю історію, якщо вона не візьметься розгадувати серію загадок і не повернеться у своє рідне містечко, щоб відновити події тієї ночі. Це трилер з елементами сімейної драми, у якому Надя не лише намагається зрозуміти, що ж сталося тоді, а й поступово розкриває приховані роками таємниці своєї родини.Загалом книга непогана: читається легко, має цікаву задумку і може стати хорошим варіантом для тих, хто хоче нескладний, швидкий у читанні трилер. Але особисто мене вона не зачепила.