​«Пташиний короб» Джош МалерманМоя оцінка: 4 з 5А це було дійсно моторошно. Автору вдалося створити настільки тривожний і гнітючий світ, що особисто мені часом було страшно не лише читати, а й просто уявляти все, що відбувається з героями. Атмосфера тут буквально тисне на тебе з перших сторінок і не відпускає до самого фіналу.Одного дня звичне життя мільйонів людей руйнується: вони більше не можуть вийти на вулицю без пов’язки на очах, вікна доводиться завішувати ковдрами та тканиною, а будь-який погляд назовні може стати останнім. Бо є щось, зустріч із чим миттєво зводить людей з розуму і штовхає їх до смерті. І саме ця невідомість лякала мене найбільше. Автор майже нічого не пояснює, але від цього страх лише посилюється, бо уява сама домальовує найгірше.Ми дізнаємося про цей світ через Мелорі. Жінку, яка намагається не лише вижити, а й виростити дітей у реальності, де не можна довіряти навіть власним очам. Оповідь ведеться одразу у двох часових проміжках — теперішньому та минулому, і це дуже вдало. Події постійно переплітаються між собою, поступово відкриваючи картину того, як усе починалося і до чого зрештою призвело.Найбільше мене вразило те, наскільки майстерно автор прописав емоційний стан головної героїні. Її страх, виснаження, постійна тривога за дітей та відчуття безпорадності перед невідомим відчувалися дуже реальними. Часом я ловила себе на думці, що буквально проживаю все це разом із нею, настільки сильно книга занурює у свою атмосферу.Найцікавіше те, що навіть у відносно спокійних сценах не зникає відчуття небезпеки, ніби щось жахливе ось-ось станеться. Книга викликала у мене багато емоцій і справді змусила понервувати, але фінал залишив після себе певні запитання, відповіді на які я все ж хотіла б отримати. Саме за це і зняла 1 бал.