— Пам’ятаєш, що я казав? — Я ковтаю, коли його слова спалахують у моїй пам’яті. Сміливі й непохитні. А потім він ніжно, але владно підштовхує мене, — Скажи це, кошеня.— Я носитиму твою каблучку, навіть якщо тобі доведеться надягати її силою, — зривається з моїх губ.Все ще міцно тримаючи мою руку, він наполегливо запитує,  — Чиєю дружиною ти станеш?— Твоєю.— Чиє прізвище ти візьмеш?— Твоє, Деш, — шепочу я, і рештки мого опору тануть з кожним словом.— Це означає, що ти належиш мені, Б’янко. І як твій чоловік, якщо я захочу купити тобі тисячу каблучок, ти не будеш зі мною сперечатися. — Він гарчить хрипло, перш ніж різко тягне мене у свої обійми, притискаючи долоню до моєї шиї. — І якщо я захочу витратити свій статок на тебе — ти не зможеш мене зупинити.— Чому? Бо тобі подобається балувати жінок, з якими ти зустрічаєшся? — шпурляю я йому в обличчя його ж слова. В мені вирує ревнощі й біль, яких я не повинна відчувати. — Я не просто чергова примха місяця, якій ти можеш кинути гроші й чекати, що я вражено впаду до твоїх ніг. Це нічого більше, ніж взаємний…— Клянуся, якщо ти ще раз назвеш це фальшивкою, я нагну тебе через своє коліно і відшмагаю так, що кожен у цьому магазині знатиме, що ти моя.Скандальні ігри — Сімран 🤩