🧡 «Ступінь зарученності» Дженніфер Геннесівидавництво: #книголав, 4/5 Я могла прочитати цю книгу ще в неділю, але дочитала лише три дні потому, бо за сто сторінок до кінця зрозуміла, що пахне смаженим: нуль днів, аби дівчина не покидала свою кар’єру і роботу мрії через чоловіка (ну ладно, в епілозі все вирівнюється, але про все по порядку).Відразу скажу, що тут будуть спойлери, які я заблюрю, бо мені потрібно трохи пробомбитися.🌺Почнемо із зав’язки: Б’янка Дімітру, яка всі роки сумлінно ходила на дні народження, гендер-паті та весілля всіх друзів та сім’ї, залишається одна в свій найважливіший день – день здобуття звання «доктор». Приходить тільки її наукова керівниця та одногрупник, з яким у неї завжди були цікаві стосунки. Ксав’є, розуміючи, що вона сумна, пропонує їх провчити і притворитися зарученими (бо типу він би на цьому вечорі зробив їй пропозицію), тим самим провчивши інших. Ну і якось так стається, що вони починають відчувати щось більше (неочікувано, та?)🧚‍♀️ Насправді, книга добра. І не тільки хімією головних героїв, де вони вміють говорити словами через рот (ну майже, давайте останній 60 сторінок сюди включати не будемо), а і піднятими теми, що є на другому фоні. Людські цінності та бачення, зради, аб’юз, токсичні стосунки, важливість кар’єри та сім’ї, рожеві окуляри, які потрібно вміти знімати – це все робить дуже добрий кістяк історії, яку цікаво читати, і яку цікаво розповідати іншим, роздумуючи над цим всім.🙃 Але є одне величезне «але», яке мене взбісило і змусило відкласти книгу в сторону, аби охолонути. Я зрозуміла, що щось іде не до того, коли героїв почали ставити перед вибором: «кар’єра чи сім’я», і особливо робити акцент на тому: «а вона згодиться на таке життя?». Любі, а чому саме вона? Напевне, треба пояснити, що тут один із конфліктів в тому, що Б’янка після здобуття докторського ступеня отримує давно бажану роботу в Каліфорнійському університеті, а Ксав’є вже мається їхати в кінці літа в Грецію, аби відвойовувати артефакти, що нечесно були вивезені під час окупацій, воєн і тому подібних моментів. Я щиро розчарувалась, коли у нас знову вийшло, що жінка не тільки майже пожертвувала своєю мрією, але і перша полетіла до нього в Грецію миритися, бо він очікувано втік, як останній романтик: «треба зробити це зараз, залишити її, щоб ні я, ні вона не мучались», майже нічого їй не пояснивши. Можливо, я сприймаю це надто в штики, бо останнім часом багато подібного зустрічаю в літературі, але це мене розчарувало. Хоча, попри все, це не відміняє того, що історія мені справді сподобалась: тут дорослі герої, важливі теми та класні сенси. Легка, ненав’язлива та спокійна. Ось саме те для останніх літніх вечорів.В будь-якому випадку, я б навіть порадила вам цю книгу, бо вона отримала від мене четвірку з натяжкою. #дегустація2026