📚Присяжник⭐️⭐️

Я почала своє знайомство з Сандерсоном з Mistborn (З-імли народжені) і ця трилогія настільки мене вразила, що я майже одразу почала думати про нього як про одного з улюблених авторів. Але чим більше я знайомлюся з його іншими роботами (Елантріс, Війноборець і ось вже 3 частина Хронік), тим більше починаю сумніватися у своїй першій оцінці. Чому для мене спрацював Mistborn (особливо 2 і 3 частини):👉 з кожною частиною конфлікт ескалує - від історії невеликої групи людей до долі світу👉 дії мають наслідки (!)👉 сюжет рухають таємниці, і кожне відкриття змінює траєкторію історії👉 політика має реальне значенняХроніки Буресвітла часто презентують як magnum opus автора, а Mistborn - як легку точку входу. Після Присяжника я можу сказати протилежне: для мене Mistborn виявився значно глибшою і структурно сильнішою історією. Основна проблема Присяжника в тому, що автор пише про все і ні про що. Який в історії фокус?

Якщо дивитися на арки головних персонажів, очевидно, що центральна тема - травма, прийняття себе і рух далі. Але вже третій персонаж проходить майже ідентичний шлях: драматичне минуле, яке потрібно прийняти. При цьому два попередніх герої фактично застрягли в нескінченному циклі власної травми, тому що катарсис тут не завершує історію - його потрібно відтворювати в кожній наступній книзі. І будемо чесними: Сандерсон ніколи не був автором психологічно витонченої прози, де кожне речення відкриває новий відтінок душі. Тому коли сюжет знову і знову повертається до тих самих внутрішніх конфліктів, це починає виглядати як повторення, а не розвиток. Найбільше ж розчарував світ. Саме світобудова - одна з найсильніших сторін Сандерсона. Історія наповнена деталями, загадками і натяками, які вибудовуються протягом кількох довжелезних книг. Але коли нарешті настає момент відкриття, реакція часто зводиться до: "і це все?

😐

"Секрет падіння ордену Променистих став для мене кульмінацією роздратування. Після кількох книг підготовки це виглядає як теза рівня чернетки, яка просто працює, бо так треба сюжету. У цій книзі взагалі багато що працює за принципом "ну бо так". У світі Хронік намір значно важливіший за дію: персонажів оцінюють не за результатами їхніх рішень, а за тим, чи хотіли вони добра. Чи зміниться це? Дуже сумніваюся. Магічна система Хронік побудована на концепціях честі, обов’язку і захисту слабших. А враховуючи, що Сандерсон не пише грімдарк, це створює відчуття світу, який терпляче чекає, поки герой щось усвідомить, а не реагує на його помилки. Чи хочу я, щоб когось обов'язково покарали? Ні🙂 Я хочу, щоб обсяг історії додавав глибини, а не ще одну деталь на поверхні. Чи планую я завершувати? Не знаю, в цей рік точно ні.#відгук #хроніки_буресвітла #присяжник #брендон_сандерсон