❄️ «Біла смерть» - Раґнар Йонассон
Жанр: нордичний детектив
К-сть сторінок: 216
Серія: Гельґі 1/3
Видавництво: Лабораторія

📎 [ дві часові лінії • стара нерозкрита справа • ізольована лікарня • п'ятеро підозрюваних • сімейні проблеми • алкоголізм • лікарська халатність • таємниці минулого ]

Уявіть: Ісландія, 1983 рік. Стара лікарня, загублена десь серед холоду й вітру. Працівників небагато, чужих поруч практично немає. І одного ранку медсестру знаходять жорстоко вбитою. Підозрюваних - буквально кілька людей. А через декілька днів гине ще й головний лікар. Поліція знаходить зручне пояснення, ставить у справі крапку і всі потроху вчаться жити далі.

Перемотуємо майже на 30 років вперед.

Молодий поліціянт Гельґі пише роботу саме про цю справу і починає помічати, що стара версія якось... не дуже клеїться. Документи зникли, свідчення не сходяться, а люди, які були там у 1983-му, чомусь зовсім не горять бажанням згадувати минуле. Ну і що робити нормальній людині?

Правильно. РОЗВОРУШИТИ ВСЕ ЦЕ КУБЛО ЩЕ РАЗ.

😂

Як же я люблю книги з двома часовими лініями.

🤌 Особливо коли спочатку тобі видають якісь абсолютно розрізнені шматочки інформації, а потім ти читаєш далі й поступово починаєш розуміти, що все було не так просто. Тут саме такий випадок. 1983-й потроху показує, що відбулося тоді, 2012-й розгрібає наслідки.

Темп тут дуже нордичний. Тобто якщо вам треба, щоб на 15-й сторінці когось викрали, на 30-й підірвали будинок, а на 50-й детектив уже біг за маніяком із сокирою - не сюди.

😂 Йонассон нікуди не поспішає. Люди розмовляють. Згадують. Мовчать. Знову розмовляють. Гельґі копирсається в старих матеріалах, ставить запитання й поступово знаходить маленькі невідповідності. І для мене це одночасно плюс і мінус. Бо моя внутрішня любителька максимальної ДИНАМІКИ періодично сиділа й така: «Ну давайте вже щось станеться». А моя внутрішня любителька нормальних детективних розслідувань відповідала: «Тихо. Людина працює».

😂

Зате за цей повільний темп нордичні детективи часто віддячують персонажами. І тут майже в кожного за плечима є свій маленький персональний мішок болю. Сімейні проблеми, алкоголізм, лікарська халатність, домашнє насильство, токсичні стосунки, почуття провини, старі образи, несправедливість, яку люди носять у собі роками. Причому це стосується не тільки тих, хто розплутує справу. Навіть коли доходиш до мотивації людини, яка стоїть за злочином, реакція в мене була не: «А, ну ясно. ПСІХ». А скоріше: «Йой... Я не виправдовую тебе. Але я, чорт забирай, розумію, чому так».

І от таке я люблю. Коли винуватець існує не просто тому, що детективній книзі потрібен хтось із ножем, а за його рішеннями стоїть історія. Болісна, неправильна та несправедлива. Взагалі для своїх 216 сторінок ця малишка встигла запхати в себе напрочуд багато. Тут і стара нерозкрита справа, і особисте життя Гельґі, і купа старих секретів, і питання про те, що буває, коли помилки, халатність або чужі рішення ламають комусь життя, а відповідальності так ніхто й не несе.

Тому після неї в мене залишилося дивне відчуття. Наче прочитала маленький тихий детектив. А всередині нього всі дружно страждали багато років.

🙂

Коротше, дуже нордично. Повільно, холодно, меланхолійно, без літрів крові на кожній сторінці, зате з хорошою детективною лінією і персонажами, у яких проблем приблизно стільки ж, скільки шарів одягу треба взимку в Ісландії. Мені наче ісподобалось. Але моїй темній душі все ж хотілося, щоб інколи ця ісландська конячка переходила з неспішного кроку хоча б на легеньку рись.

😂

Оцінка: 7/10 ❄️

#відгук_на_книгу
#трилер