⏰ «Загублені» - Саймон Бекетт
Жанр: Кримінальний трилер
К-сть сторінок: 368
Серія: Йона Коллі 1/...
Видавництво: КСД

[ Якщо в «Хімії смерті» Бекетт лякає тебе жахами злочинів і тим, на що здатні люди, то в «Загублених» він вирішив піти іншим шляхом. Тут тебе більше лякає саме життя.]

📍

Десять років тому сержант лондонської поліції Йона Коллі втратив маленького сина, і відтоді його життя, м'яко кажучи, не дуже склалося. Одного вечора йому телефонує давній друг, з яким вони роками не спілкувались, і просить приїхати на занедбану пристань. Там Йона знаходить декілька тіл, сам ледь не гине, а дуже швидко ще й опиняється серед підозрюваних. І, звичайно ж, усе це поступово починає тягнути за собою події десятирічної давнини.

📍 І мені одразу здалось, що ця книга дуже сильно відрізняється від циклу про Девіда Гантера. «Хімія смерті» більше зосереджена саме на жахах розслідування: понівечені тіла, моторошні деталі, жорстокість убивць, судмедекспертиза. Тут же Бекетт ніби трохи пригальмовує і більше дивиться на те, що всі ці події роблять із самими людьми. На втрати, почуття провини, зруйновані стосунки і рішення, наслідки яких можуть тягнутися за тобою роками.

📍 Але не подумайте, що розслідування тут десь загубилося. Все на місці)) Таємниці, брехня, підозрювані, старі події, які поступово отримують зовсім інший сенс. І закручено все в найкращих традиціях Бекетта. Просто цього разу мені здалося, що питання «що сталося?» місцями поступається питанню «що це зробило з героями?»

📍 І от тут я вкотре зрозуміла одну річ: Саймон Бекетт, здається, просто ненавидить власних головних героїв.

😂
Якщо вам було шкода Девіда Гантера, то готуйтесь, бо Йону Коллі буде шкода разів у три більше. В якийсь момент у мене з'явилася теорія, що це прототип людини, яка булила Бекетта в школі, і тепер він нарешті знайшов спосіб помститися. Бо іншого логічного пояснення тому, скільки всього можна скинути на одну людину, я не маю))

📍 Сам Йона далекий від образу ідеального детектива. Він поламаний, робить помилки, діє на емоціях і дуже багато своїх рішень приймає через те, що сталося десять років тому. Його минуле тут не просто сумний бекграунд для галочки. Воно буквально визначає те, як він бачить людей навколо і як поводиться під час розслідування.

📍 Ну і стиль Бекетта... Його похмурі описи, постійне відчуття якоїсь сирості, холоду й небезпеки, моторошні локації, в яких ти точно не хотів би опинитися після заходу сонця. Він дуже добре вміє створити атмосферу, де наче нічого страшного ще не сталося, але тобі вже максимально некомфортно. А коли страшне таки стається - ховайся в жито)

📍 Єдине, через що я все ж трішки знизила оцінку - темп. У моментах, де історія сильніше занурювалась у внутрішній світ героїв, моєї улюбленої максимально динамічної динаміки ставало менше.

😂 І я ловила себе на тому, що хочу швидше повернутися безпосередньо до розслідування. Але це вже дуже суб'єктивно. Бо якби «Загублені» були першою книгою Бекетта, яку я прочитала, взагалі не виключаю, що поставила б їй 10.

📍 Загалом це чудовий початок історії про Йону Коллі. Просто якщо ви йдете сюди після «Хімії смерті», як я, варто бути готовими до зовсім іншої подачі. Менше жаху від того, як люди помирають, і набагато більше від того, як люди продовжують жити після того, що з ними сталося.

І хоча перший варіант Бекетта все ж більше до душі моїй темній читацькій душі, з Йоною я точно ще не прощаюсь.
Оцінка: 8/10

#відгук_на_книгу
#трилер