«За лаштунками в музеї»
✍🏻 Кейт Аткінсон

Що ж, наші з Аткінсон чудові стосунки продовжуються.

Цього разу уявіть собі сімейний альбом, у якому хтось вирішив не підписувати фотографії, повирізати половину людей, заховати найважливіші знімки десь у шухляді, а потім ще й розповісти всю родинну історію задом наперед. Приблизно так Аткінсон і пропонує знайомитися з родиною Ленноксів. І трохи відсилає мене думками в дитинство, де не було фото в телефонах, а збирались в альбомах, і хто зна тільки що за люди там були окрім твоїх родичів😅

Рубі Леннокс починає розповідати про своє життя буквально від моменту зачаття. Вона народжується в Йорку 1952 року в родині, яка тримає зоомагазин. Її батько Джордж — далеко не зразок подружньої чесності, мати Банті — жінка, яка дедалі сильніше відчуває, що колись могла прожити зовсім інше життя, ну і старші сестри Рубі теж мають цікаві характери, травми й секрети.

Та досить швидко стає зрозуміло, що Рубі розповідає не лише про себе

Після розділів про її дитинство й дорослішання, з’являються своєрідні « виноски» — великі фрагменти родинної історії, які відводять нас назад: до матері Рубі, її бабусі, прабабусі та інших членів родини. Так поступово вимальовується історія кількох поколінь — із кінця ХІХ століття через Першу й Другу світові війни до другої половини ХХ століття

І, власне, отут і починається Аткінсон, яку я люблю читати.
Спочатку здається, що читаєш просто дещо дивакувату сімейну сагу. Потім починаєш помічати, що родинні легенди не дуже збігаються з тим, що насправді відбувалося. Те, що в сім’ї роками переказували як невинний анекдот, може виявитися способом приховати значно неприємнішу правду. Ось тут, відчуваєте? Ось тут авторка як завжди вміло вводить реалістичні обставини і події, які часто приносять біль.

І це, мабуть, тема роману, яку я описалася б як: минуле нікуди не дівається тільки тому, що про нього перестали говорити. Правда ж)

Ще одна особливість подачі Аткінсон в тому, що вона зовсім не пише похмуро траурно чи щось таке. Навпаки, вона страшенно смішна

Рубі має дуже їдкий, дорослий голос і безжально коментує власну родину. Особливо добре видно контраст між тим, що відбувається, і тим, як Рубі це описує. В сім’ї трапляються речі, від яких хочеться сказати «матері його ковінька», а оповідачка може відреагувати на них майже буденно, саркастично або навіть абсурдно. І я дуже розумію і розділяю такий метод з нею)

Книга постійно балансує між трагедією і комедією. Тут сухий гумор, сарказм і легковажний тон дуже контрастують із серйозними темами. І це ще один плюс до майстерності Аткінсон, до саме тому, на мою думку, ці важкі теми читаються цікаво і легко

Отже. Це передусім сімейна сага з дуже сильною таємничою складовою. Аткінсон розкидає підказки, деталі й дивні збіги задовго до того, як ми розуміємо нашо воно тре. Зазвичай це працює блискуче. Іноді — не дуже.
Так як роман доволі хитромудрий. Персонажів багато, часові лінії постійно змінюються, а деякі люди з минулого спочатку здаються другорядними, хоча потім виявляється, що краще було б їх запам’ятати.

Мені подобається, коли автор змушує мене складати пазл. Хоча тут часом здається, що мені дали не пазл, а пакет із деталями від трьох різних пазлів, перемішавши їх. Що теж доволі цікаво, але муторно

Саме така конструкція робить фінал сильнішим. Коли деякі приховані речі нарешті виходять назовні, попередні епізоди починають читатися інакше. І було бажання потім повернутися на декілька сторінок назад, щоб ще раз прочитати як авторка це закрутила

Ще мені сподобалося, жіноча лінія.
Ми бачимо кілька поколінь жінок, чиї життя дуже різні, але водночас пов’язані між собою. Їхні рішення визначаються епохою, шлюбом, вагітностями, війнами, грошима, очікуваннями суспільства й тим, наскільки мало простору жінці іноді залишалося для власного життя.

Назва тут дуже вдала)
Музей — це місце, де зберігають минуле й виставляють його напоказ. А «за лаштунками» залишається те, чого відвідувач не бачить. І от у родині Ленноксів приблизно те саме.

Видавництво Наш Формат 🌟