📖 «Ґріншорська примха»✍🏻 Агата КрістіВчора по обіді забрала посилку і одразу взялась читати цю книгу.Одразу мушу сказати — це був дещо інший досвід у порівнянні з типовими детективами Крісті. По-перше, текст компактний: він тримається між оповіданням і романом, тож не встигає розтікатися по сторінках нескінченними опитуваннями свідків чи десятками дрібних відгалужень. Це справжня знахідка для тих, кого у класичних книгах Крісті інколи дратує надмірна «тяганина» в розслідуваннях. Тут події рухаються швидко, атмосфера напружена, і Пуаро отримує справу, яка одразу вимагає розв’язки — без довгих коливань. Хоча, все ж, я хотіла ще і ще. Тло історії дуже мальовниче: літній ярмарок у маєтку з тією самою «примхою» (химерною архітектурною забаганкою) виглядають як театральна сцена, де будь-якої миті може статись щось жахливе. Аріадна Олівер з її безладними ідеями знову додає легкого гумору й хаотичної енергії, що контрастує з педантичністю Пуаро. І знову ця бабусічка мене дещо бісила своєю безрозсудністю, але в цьому увесь її шарм, як раз на контрасті з Еркюлем. Сама інтрига — начебто гра, «вбивство для розваги», яке миттєво перетворюється на реальність, про що нам в анотації розповідають — спрацювала дуже ефектно.Особисто для мене найбільший плюс у тому, що я не розгадала цю загадку. Хоча формат коротший, пастка Крісті все одно працює: вона розставила натяки, але так вміло замаскувала істину, що момент розв’язки справді здивував. Це саме той випадок, коли почуваєшся приємно обдуреною — авторка залишилась на крок попереду, як і сам Пуаро. От я вам кажу, я і приблизно не підозрювала «ту саму людину». У результаті «Ґріншорську примху» я б порадила читачам, які цінують атмосферу й загадку, але не завжди мають терпіння до багатослівних розслідувань у класичних романах Крісті. Це невелика, але насичена історія, яка залишає відчуття таємниці й водночас показує, як у короткому форматі може розквітнути справжній детектив з дуже колоритними персонажами.Видавництво 🌟