📖 «Після похорону»✍🏻 Агата Крісті О, якби мені давали долар фунт стерлінгів щоразу,коли в книгах Крісті, після смерті багатого родича, його родина збираються,щоб не втратити свої «шматки пирога»- я б вже розбагатіла. Тут усе починається саме так:похорон, родинні обличчя,напускна скорбота. І тільки одна «дивна» родичка (насправді- єдина, хто,наче як,не втратила залишки совісті) з усмішкою кидає припущення, що смерть була не природна,а чоловіка убили,чим, звісно, псує настрій усім. І не лише настрій. І що характерно як тільки хтось каже правду,одразу стає наступною жертвою. Бо,як не сумно визнавати, світ Крісті і наш дуже схожі,тому чесність тут рідко заохочується. Персонажі тут прям щось з чимось. Наче виставка воскових фігур з табличками: «вічно незадоволена вдова», «благочестива міс», «наївна дівчина», «бідний родич, якого ніхто не помічає». Всі вони вдають, що їм не до грошей, 😆 . Особливо дратує те,як вправно вони прикидаються добрими, але варто доторкнутись до теми спадщини,і одразу видно,хто чого вартує. Ну а Пуаро тут як добре витриманий коньяк. З’являється пізно,але гріє душу і своє его заодно. Нарешті хтось,у кого працює мозок,а не кишені. І хоча я завжди була фанаткою Голмса, мушу визнати,що пан Пуаро теж вже як рідний дядечко. (Тут одна панянка мусить мені знову нагадати про Стокгольмський синдром)Розв’язка досить цікава. Не «ооо, шок-контент»,а логічно вивірена. Все лежало на поверхні,але в гонитві за грошима ніхто не придавав особливо значення. У підсумку. Ця історія- хороша психологічна мозаїка, замаскована під затишний детектив,що властиве Крісті. Нерви тріпає не злочин, а лицемірство. І так, пані Агата вкотре показала,що найнебезпечніше місце не темний провулок,а рідна вітальня після похорону. Видавництво КСД