«Дощ, невідступний, як передчуття»

* * *

Дощ, невідступний, як передчуття,
Хоча й непередбачений прогнозом.
Шлють запізніли блискавки вітань
Землі осінній вересневі грози.

І грім в’їжджає в здивування вікон
На колісницях обважнілих хмар,
І крапелини, чисті і столикі,
Приносять знов землі себе у дар.

Всесильний Боже! Землю не покинь,
Напій снагою урожаї наші!
Предвічний Боже, над усі віки
Хай обмине її гроза інакша:

Та, без дощу і без передчуття,
Що обпікає ріки, трави, мозок —
Без віри, без надії, без життя
Летить планета крізь смертельні грози...

Спинись, уяво, завтра буде день —
На землю ми приходим лиш гостями.
... Гроза минула, тихо дощ іде.
Осінній. Не холодний. Не останній.

Сьогодні сяє ще ласкавий день —
Господь жде покаянь і довго терпить,
Щоб вже без гриму й дорогих одеж
Побачили ми душі наші стерплі

Від заздрості, захланності, спокус
У дзеркалі любові і покути.
Ісус уже в терновому вінку,
Вже до хреста високого прикутий...

Висить криваве сонце вечорове —
Наш Бог страждає мовчки, без вини.
Душе, вдивився в дзеркало Любові —
І власної потворності жахнись!

Ольга Чорномаз

https://bogpoet.com.ua/autor/chornomaz-olga/doshh,-nevidstupnij,-yak-peredchuttya.html