Статистика telegram channel - @blacklibrarybooks

Дочитав я «Молоя» Самуеля Беккета.По-перше, це вже досягнення, достойне пункту у резюме. Жартую — той же «Уот» був набагато складнішим. З «Молоєм» було веселіше, але все одно читав я його досить повільно.Книга складається з двох частин. Спочатку розповідається про те, як Молой збирається до матері. Дорогою з ним трапляються пригоди, а сам він у форматі потоку свідомості ділиться тим, що бачить, що про це думає і тд. Коли це розтягувалося на десятки сторінок (як було із описом камінців для смоктання), то тут я буксував і навіть подумував кинути.Друга частина написана від імені Морана — таємного агента, якому дали завдання знайти Молоя. Отут було найцікавіше (бо було більше дії, діалогів та персонажів). Моран конкретно бісив своїм ставленням до сина та служниці, і взагалі він неприємний елемент. В кінці все, звичайно, скотилося у химерарій та абсурд, як і має бути.По-друге, я читав цю книгу у парку для performative reading і ніхто не звернув на мене увагу! Ніякий блогер не підходив із запитанням, що я зараз читаю, ніхто потай не фотографував мене, щоб викласти у соцмережі із захопленим підписом. Я розчарований((

🕊️Дуже симпатична пташечка принесла мені на хвості інформацію, що автор Віталій Дуленко є щирим поціновувачем віски, тож вибір сьогодні безкомпромісний і цілком очевидний.Рекомендую вам спробувати японський віски Hatozaki Pure Malt від Kaikyo з регіону Хього. 🍯 Віски має насичений, комплексний смак із яскравими солодовими тонами, нотами спецій, сухофруктів, підсмажених пластівців, ванілі та легкими вершковими відтінками. Тривалий солодкуватий післясмак з димними та тютюновими відтінками. Яскравий аромат з нотами сухофруктів, меду, легкими відтінками ладану та сандалового дерева.🇯🇵 Hatozaki - найстаріший кам'яний маяк у Японії, збудований у 1620 році був гідом для моряків, що подорожували у бурхливих водах поблизу міста Акаші. Неподалік маяка Хатозакі розташована дистилерія Kaikyo. Її історія починається з 1856 року, коли сім'я Йонезава почала тут виробляти саке, а 1917 року було прийнято рішення розпочати займатися виробництвом спиртів та дистилятів.🥃 Рекомендую смакувати віски в чистому вигляді у спеціальний келихах Glencairn, щоб оцінити цікавий і комплексний профіль аромату Віскі Келихи Тг канал сомельє Марії Хасанової ✈️

«Там, де живуть книжки» Віталій Дуленко Це неймовірна книга Проста, душевна і щемка Тут є Надя Книжицька, працює в ІТ, але любить читати і веде свій невеличкий книжковий блог «Там, де живуть книжки». Живе сама з кицюнею. «Магія ранку» вітає її гуркотом сміттєвоза під вікном, а її сіре самотнє життя, що ніби і вдалося (переїхала до столиці, винаймає квартиру, не бідує), а похвалитися нічим, ні сімʼї, ні детей, єдина віддушина — кіт Мирон і книжки. «Якби Надя опинилася на безлюдному острові, але мала що почитати, вона б вижила, хай і з мінімумом їжі. Залиште її там без жодної книжки, навіть поганської, навіть якоїсь «Помсти Сліпого 3: Повернення бандитських мусорів», — вона сконала б на другий день.» «До того ж книжки були для неї найбільшою підтримкою в дедалі не зрозумілішому світі, їхні тонкі аркуші були надійніші, аніж будь-які бетонні колони.»«Спокій — це було те, що вона шукала після трьох років стосунків з Костею. Лишитися на самоті, відповідати лише за себе і не бути нікому нічиєю матірʼю. Ну, окрім Мирона, який у цьому плані мав вічні привілеї. Але кіт і не грав увесь час за компом, не бухав зі своїми друзяками й не називав жінок вагінокапіталістками.» Тут вона отримує загадкову посилку від не менш загадкового Миколи Ерфе з книгою «Життя та таємниці Книжицької Надії» без імені автора, без назви видавництва, нічого, яка на диво детально розказує історію її життя і навіть її найпотаємніші секрети (!) щось сталося в минулому, де помер один хлопчик у загадковому Маєтку (в Соколянах) з моторошною легендою і хтось знає правду. Тож, через надіслану книгу про Надю ми дізнаємось про її непросте дитинство в селі з молодшою сестрою Любою (яку завжди треба було глядіти та брати з собою), коли помер батько, мати ледь зводила кінці з кінцями настільки, що в них з Надею були одні сандалі на двох. Переїзд до шумного містечка Соколяни, нова школа, нові люди, нове життя. І щось зламалось всередині Наді… неймовірна психологія героїв 👏🏻Начитанність Віталія вражає 🔥 тут стільки згадок та відсилок на інші книжки — топ 🫶🏻 (навіть згадані мої улюблені серіали: «Дівчата Гілмор» та «Друзі»)А цей гумор 🤌🏻«Надя підійшла до свого підʼїзду та звернула увагу на щит з обʼявами. (…)«Куплю книги»Вона подумки додала ще одну обʼяву від себе. «Куплю книги, не можу зупинитися. Допоможіть» Мозок працював далі. «Нарколог на дому. Виводжу з запойного читуна, лікую книгозалежних». «Від Манна до наркомана — один розділ». Мені сподобалось як лагідно та мʼяко автор вплітає в історію дієві психологічні прийоми, н-д, як заспокоїтись під час панічної атаки: «Надя рвучко вдихнула, відчуваючи, як повертаються симптоми панічної атаки. (…) «Будь ласка, тільки не це знов, — молилася вона. — що треба робити? Треба… треба зафіксуватися в реальності. Так-так, пʼять речей, які я бачу. Мирон на килимі, клята книжка на підлозі, не дивись туди, так, горщик з алоє, «Загублена» Гіліян Флінт на поличці, бейджик з конференції. Далі чотири звуки, які я чую…» Надя почула шум автівок за вікном, туркотіння голуба на балконі, крик дітей, що знову гукали Діму, та гомін телевізора в сусідів. Після цього йшли три запахи, які вона відчувала, та дотики. Потроху світ заспокоювався. Вона вдома, вона в безпеці, вона може дихати». І тут книга про Надю обривається на найцікавішому: «Історія, у якій зло нарешті дістає по заслузі. Настав час закенсилити Надію Книжицьку». І Надя повертається додому, щоб знайти автора. Щоглави історія все більше закручується, тут і рекет, і магічні обряди, і абʼюз, і дві сторони щасливих стосунків, і не ідеальні батьки, і мати, яка вже задовбалась бути всім для всіх, і минуле, яке не полишає і тягнеться кривавим слідом за всіма учасниками злочину…Єдине, мені здалась книга не трилером, а реалістичною прозою з елементами трилера. От така, як парне молоко (щойно з-під корови) зі скоринкою свіжого хліба, Наче знову у бабусі в селі Дякую за цю подорож, Віталію 🫶🏻 10/10 А цього року мають вийти його «Сухі кістки» у КСД Очікую дуже 🙌🏻

Чи написав я ~150,000 знаків нового рукопису? Можливо. Навіть цілком ймовірно. Поки «Сухі кістки» десь там собі сухокостять, в голову почала лізти інша ідея, яку я давно хотів реалізувати. Насправді я записав її ще кілька років тому і виклав на Аркуші під назвою «Моя цифрова тінь» (вже видалив). Але тим текстом я був незадоволений і давно хотів його переписати, тим паче, що одне видавництво виразило в ньому зацікавленість.🕵️‍♀️ За жанром це буде психологічний трилер про одинака, який отримує змогу стежити за дівчиною, яка йому подобається, за допомогою системи Розумний дім, поки це не заходить надто далеко. Ідея народилася ще у році 2019-му, коли я цікавився подібними системами та вперше дізнався про інцелів. Одне склалося з другим і мені стало цікаво, що з цього вийде. Початкова ідея пережила чимало змін та варіацій, поки у 2022 році я не дописав таки цей твір і він став першим об’ємним рукописом (300К знаків), який я завершив. До того писав лише оповідання і щиро боявся великого формату.🖋 У новій версії головна ідея збережеться, але сам текст перепишу з нуля, в тому числі адаптую під наші реалії. Починав планувати сюжет, але зрозумів, що це мене гальмує. Натомість спробував якнайдетальніше продумати героїв, а далі хай самі ведуть за собою. Поки що йде непогано, бо мені самому цікаво, що буде далі. Буде там про вплив технологій та соцмереж, використання ШІ, в тому числі у творчості, самотність, проблемні стосунки, стеження, залежності тощо. Назву скоріш за все поміняю, але поки що не впевнений.Стежити за процесом можна за тегом #моя_цифрова_тінь.P.S. Я впевнений, що виявиться, що десь вже існує така сама книга/фільм/серіал/пісня/макраме, але мені все одно. Ідея прийшла мені в голову самостійно сім років тому від поєднання моїх тодішніх інтересів, і досі не відпускає, тому я мушу і хочу її записати так, як я її бачу.

Прочитане у квітні.«Сяйво» Стівен Кінг⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Перечитав цю годноту і ще раз переконався, що це не дарма один з моїх улюблених романів Кінга. Ідеальна горорна історія, де розкривається справжній жах, що ховається у людині, а не лише у готелі. Може й не усвідомлена, але це оповідь про самого Кінга, який мав схожі проблеми з алкоголем та гнівом. Червона кімната прямо і наліво, не проминете.«На мармурових скелях» Ернст Юнгер⭐️⭐️⭐️⭐️Друге знайомство з Юнгером. Невеличка повістина, яка починається з пасторальних сцен природи та квітів і закінчується хаосом та розрухою. Оті сцени у лісі просто жесть (в гарному сенсі цього слова), справжній горор.«Шлях Богомола. Імператор повені» Володимир Єшкілєв⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Перше знайомство з Єшкілєвим. Почав з «Імператора повені» за рекомендацією Абрахама Ян Хосебра, і не прогадав — чудовий гностичний химерарій, про всесвіт якого хотілося б дізнатися більше. Потім і «Шлях Богомола» (більше як історичне фентезі) добре зайшов, бо персонажі яскраві, автор пише гарно й відчуваються його чималі знання історії та релігії.«Маша, або IV Rайх» Ярослав Мельник⭐️⭐️⭐️⭐️Спокусився на жанр антиутопії, ще й від українського автора. Файна історія, у якій основний фокус приділений філософським роздумам про гуманізм, права тварин і що таке людина. Прикольне оформлення газетних вставок і використання їх для експозиції та вираження різних поглядів.«Холод» Щепан Твардох⭐️⭐️⭐️⭐️Давненько придбав цю книгу з гарною знижкою і так вона й стояла на полиці і чомусь мене відлякувала. А потім під відповідний настрій як зайшла, що прочитав її за кілька днів. Роман в романі, де головною є історія такого собі Конрада про його пригоди, поневіряння у Гулазі й втечу звідти до загадкових холодців (так, я теж уявив мешканців місця під назвою Холоду як тарілочки з холодцем). Цікаво, добре написано, жорстко, є гарні слова про справжню суть росії, яка за собою скрізь несе тільки руйнування та біди. Трохи важкувато йшло через значний вжиток діалектичних слів, і книга здалася дещо затягнутою під кінець. Але загалом сподобалося, хочу тепер прочитати інші твори автора (коли буде знижка 😉).

Людина протестувала 22 інструменти для письменників. Деякі з них я пробував (наприклад, FirstDraftPro), але особисто для мене Scrivener найкращий. Дизайн не з нових, але там є класні функції, які я часто використовую:💠 Snapshot робить «знімки» тексту, потім можна повертатися до збережених версій. Зручно, коли хочеш відредагувати сцену, але при цьому зберегти її версію про всяк випадок (вже ставало у нагоді).💠 Робота з двома сценами одночасно — екран ділиться навпіл і в одній половині відкривається поточна сцена, а в іншій нотатки, дослідження, чернетки тощо.💠 Зручна організація сцен — сцени легко міняти місцями, просто перетягнувши їх. Мені особливо подобається можливість обрати конкретну сцену і сфокусуватися на ній, не відволікаючись на весь рукопис.💠 Можливість тримати всі робочі файли в одному проєкті. В лівому сайдбарі є доступ до рукопису, карток героїв, локацій, досліджень, нотаток, збережених зображень та веб-сторінок. Все на відстані одного кліку, не треба довго шукати.💠 Є вбудована функція перевірки правопису, працює досить непогано.💠 До сцен можна робити теги щодо персонажів, які там задіяні, локацій, статусу сцени. Потім зручно відфільтрувати сцени за конкретним героєм або подивитися, які сцени лишилося допрацювати, а які вже готові. То особливо корисно, коли маєш чималий рукопис з великою кількістю персонажів та сцен, як, наприклад, було з «Сухими кістками».💠 Можна працювати з проєктом, завантаженим на Google Drive, і не переживати, що ноутбук зламається і все пропаде (в мене таке було). До того ж Scrivener постійно робить бекапи.⭕️ А от не вистачає мені можливості візуально побачити, як розгортається сюжет, де перетинаються герої, якогось таймлайну до цього. Є там подоба представлення сцен як карток на дошці, але мені особисто то не дуже зручно й зрозуміло, тому я потім окремо роблю у FigJam.А ви в чому пишете і чого вам там не вистачає?https://legendfiction.substack.com/p/i-tested-23-writing-toolsyeah-almost

#роман_1770 Одним з джерел натхнення для «Сухих кісток» була знаменита історія спалення упирів у Нагуєвичах в 1831 році, записана Іваном Франком. Тоді під час холери померло стільки людей, що селяни почали підозрювати підступи упирів. За допомогою хлопчика Гаврила, який стверджував, що він і сам упир, обрали кількох підозрюваних, яких потім катували на вогні, щоб дізнатися правду. До речі, в цікавий спосіб — за допомогою ланцюга тричі перетягували людей через жар. Хтось від цього помер, а хтось і утік, й навіть потім далі жив у цьому селі (здавалося б як?)Історія моторошна сама по собі, але мене окремо вразила готовність людей вбивати своїх же сусідів. Традиційно переслідування відьом чи упирів не були поширеними в Україні так, як, наприклад, у Європі. У спокійні часи люди простіше до цього ставилися й і самі не нехтували звертатися по допомогу до знахарів. Я читав свідчення, що судді часто не хотіли слухати доноси про відьом і вимагали позивачів помиритися. Але коли наступала посуха чи моровиця, тоді все мінялося, і те, від чого ще вчора могли відмахнутися, сьогодні починали серйозно розглядати.Й мені стало цікаво — а про що в той момент думали люди? Звідки бралася готовність страчувати своїх знайомих, з якими ще вчора хрестили дітей? Як швидко можуть зруйнуватися усталені стосунки у маленькій громаді? Ось це й стало однією з тем мого роману, разом із бажанням розповісти про цікаві деталі вітчизняного Салема. Як зміг, я спробував уявити і відтворити те, як люди знаходили виправдання своїм вчинкам і як це поміщалося у їхніх головах. Що з цього вийшло — дізнаєтеся вже у цьому році 😉

Прочитане у березні. Місяць видався довгим, тому й книжок якось прочиталося чимало.«Змова проти Америки» Філіп Рот⭐️⭐️⭐️⭐️Альтернативна історія Америка 40-х років, коли до влади прийшов профашистський президент і що з того вийшло. Актуалочка, як розумієте. Добре показано, як гине демократія і як вчорашні сусіди стають ворогами.«Залишена» Оксана Ковальчук⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Довгоочікуваний містичний трилер від Оксани Ковальчук. Чіпляє з перших сторінок, чудова мова, гачки, інтрига, поліська атмосфера — все що треба для цікавої книги.«Книга Еміля» Іларіон Павлюк⭐️⭐️⭐️⭐️Нарешті дійшли руки до цієї популярної книги. На диво, цеглинка прочиталася швидко, бо зайшла. Мені сподобалося, думаю, з цього вийшов би непоганий фільм з крутими візуалами.«Якщо подорожній однієї зимової ночі» Італо Кальвіно⭐️⭐️⭐️⭐️Постмодерністська літературна гра. Головному герою Читачу (тобто нам) потрапляють до рук книги, які він не може дочитати, і кожна незавершена книга веде до іншої і все заплутується. Переказав криво, але книга прикольна, ламається четверта стіна, всі діла — критики таке обожнюють (мабуть).«Сірі обійми Міжсезоння» Олексій Жупанський⭐️⭐️⭐️⭐️Третій том з циклу «Колесо року». Фірмовий стиль Олексія, матюки, суржик, похмурість та жорстокість, але при цьому з чудовим гумором. Мені попередні частини зайшли, то ж і цю прочитав із задоволенням (але є якісь проблеми з розривами деяких слів, якщо то не було задумано навмисно).«Часотрус» Курт Воннегут⭐️⭐️⭐️⭐️Остання книга Воннегута, свіжачок від Вавилонської бібліотеки. Сатира, іронія, згадка попередніх творів автора, його знайомих — справді відчувалося, що Курт писав це як свій останній роман. Але при цьому текст не сумний, а сповнений воннегутівського гумору та іронії.«Метамодернізм» Максим Нестелєєв⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Це нонфік про культурну парадигму, яка прийшла на зміну постмодернізму. Цинічної іронії та гри заради гри (бо сенсу немає) вже недостатньо, але й щиро вірити у світле майбутнє теж не виходить. Тому доводиться поєднувати іронію з щирістю, гру з сенсом і тд. Серед метамодерністьских творів зазначено фільми Веса Андерсена, серіали «Бо Джек» й «Тед Лассо» та роман «Нескінченний жарт».

#роман_1770 Не знаю, чи згадував про це у попередніх дописах, але «Сухі кістки» писалися без плану. Взагалі без якоїсь попередньої структури чи схеми. Це був такий собі експеримент для мене самого — що з цього вийде і чи зможу взагалі. Я мав сам сеттінг — маленьке село, в якому починають знаходити вбитих селян — і кількох персонажів зі своїми проблемами, і то було все. Сідаючи за ноутбук, я дуже приблизно уявляв, про що писатиму сьогодні, але разом з тим з цього вийшов рукопис на 500,000 знаків, де фігурують 20+ персонажів — досить таки солідно, як на мене.✔️ Мені сподобалося так писати. В першу чергу тому що мені самому було цікаво, що буде далі. Якщо з «Там, де живуть книжки» я наперед знав чим закінчиться історія, то тут я й гадки не мав. Чимало сцен чи поворотів були непередбачуваними й через те прикольними. Навряд чи я зміг би їх придумати, маючи план. Не всі персонажі лишилися такими, як я задумував, а деякі взагалі зникли.✔️ Мінус такого підходу в тому, що потім довелося чимало редагувати, а я редагування не люблю. Хоча основні лінії з першої чернетки збереглися і кінцівка практично лишилася такою ж, тим не менш довелося додатково пропрацювати логічність, зв’язність та переконливість оповіді й поведінки персонажів. Деякі сцени викинув, бо вони нічого не давали, а лише затягували оповідь.✔️ Як висновок для себе — треба знати якомога більше про своїх героїв з самого початку, їхні характери та мотивацію (по можливості). Також треба добре розуміти антагоніста, його історію й мотивацію. Я спочатку не знав, що відбувається у селі, й коли дійшов до кінця, то довелося повертатися і вводити деякі гачки/пояснення. Також якщо у тексті є таємниці минулого (а я таке люблю), то їх теж треба знати наперед, щоб потім органічно розкрити (ох і намучився я з Палагною, якби ви знали). Вважаю експеримент вдалим, і, думаю, що наступні твори писатиму за таким же принципом.

Культовий роман Джона Кеннеді Тула «A Confederacy of Dunces» за життя автора отримав купу відмов і так і не був виданий. Внаслідок розчарування й постійних невдач письменник почав параноїти й впав у тяжку депресію. І в 31 рік покінчив життя самогубством. Після його смерті мати Тельма теж була в депресії й два роки не виходила з неї. Рукопис лежав на шафі в кімнаті сина. Зрештою вона вирішила будь-що видати книгу, щоб довести його талант усьому світу.П’ять років Тельма надсилала рукопис семи видавництвам — і щоразу отримувала відмову. «Кожного разу, коли він повертався, я трохи вмирала», — згадувала вона. У 1976-му вона дізналася, що до університету Лойоли в Новому Орлеані приходить письменник Волкер Персі, і вирішила, що це шанс й чіпко за нього вхопилась. Вона просто засипала його дзвінками та листами. Персі навіть скаржився дружині що йому не дає спокою якась «дивна стара жінка», аж доки Тельма не вдерлася до його кабінету й не змусила взяти рукопис. Спочатку Персі хотів швидко його позбутися, але вже за кілька сторінок не міг відірватися: «Я читав далі й далі… з недовірою: невже це справді так добре?». І тепер вже він вирішив просувати його. Завдяки його наполегливості книгу таки видали 1980 року у видавництві Louisiana State University Press з передмовою самого Персі. І на це все пішло більше десяти років…А вже у 1981 році Джон Кеннеді Тул посмертно отримав Пулітцерівську премію за художню літературу.