Оскільки трапляється завжди найгірше, то на нас чекає не тільки постійна війна, з різним ступенем інтенсивності, але й дике невігластво в середині держави. Тупі фейсбучні дописувачі-маніпулянти, фальшиві генерали і полковники, виснажені і травмовані військові і цивільні, моральні «авторитети», які пересиділи війну і знають як «далі жити», зруйноване державне управління. Будуть українські інтелектуали, які не вписуються в суспільний запит дикунів та інакодумаючі, яких хейтять соцмережі лише тому, що тупа більшість не розуміє власної обмеженості. Гірших буде більше ніж кращих. І відверто – я не бачу проблиску надії. Ані персоналії, яка здатна вести за собою, ані інституцій, які мали б розуміння як будувати поствоєнне суспільство. Зараз об’єднуючим,заради майбутнього моментом є захист себе і країни. Ми не хочемо бути «русскими»: агресивними деградантами, які не є власниками своєї долі. Ми не хочемо диктатора, корупціонерів і «мєнтов». Але все це ми можемо отримати і без хуйла. Для цього треба вже зараз пиздити ремонтників, які відключають світло від спецмережі і неважливо, що у відсутності електрики винні не вони, а кацапи, які бомблять енергетику; з палками кидатися на ТЦК, і не важливо, що треба країну захищати, а не думати, що це чийсь інший, але не твій обов’язок; красти на військових контрактах; писати кілометрові пости про літературу та історію, не знаючи ні того, ні іншого, а просто думаючи своїми курячи мізками «що так правильніше». Війна зробила кращими і відповідальнішими тих, хто й до ней був таким. Війна підсилила ницість і бидлячість тих, хто й був таким. Різниця в тому, що перші пішли в бій і багато з них загинули, а другі «живуть своє краще життя» і намагаються заразити своїм невіглаством інших. Їх більше, вони тупіші, агресивніші і без сантиментів.